Як Володимир Зеленський зумів перетворитися з телевізійного коміка в главу держави? Відповідь на це запитання потрібно шукати в історії його покровителя — одного з найжадібніших олігархів України. Ігор Коломойський не тільки надав медіаресурс для перемоги Зеленського. Без сумніву, саме він був ініціатором цього походу в політику. Зеленський став лише інструментом у конфлікті між Коломойським і президентом Порошенком. Треба визнати, дуже ефективним інструментом.
Багато років Ігор Коломойський не мав великого впливу на медіа. При Кучмі це йому було і не потрібно. Незважаючи на деякі конфлікти, які траплялися у нього час від часу з іншими великими українськими бізнесменами (Григоришин, Пінчук, Суркіс), справи у нього йшли непогано. Коломойський демонстрував повну лояльність президенту Кучмі, підкріплену щедрими хабарами. В Україні цього було достатньо для спокійного життя і відсутності претензій з боку правоохоронних органів.
Як пізніше розповів сам Ігор Валерійович, кожного місяця він платив Кучмі 5 мільйонів доларів. Це була плата за “користування” державною компанією “Укрнафта”. Мажоритарна частина цього найбільшого в Україні нафтопереробного підприємства належала державі. Коломойський через афілійовані з ним компанії був міноритарним акціонером. За 5 мільйонів доларів на місяць йому дозволили поставити в “Укрнафті” свій менеджмент. В результаті цієї угоди баланс підприємства з року в рік стабільно показував збитки або мінімальний прибуток. Основні дивіденди отримували компанії Коломойського. Менеджмент “Укрнафти” укладав з ними невигідні контракти, а уряд, Рахункова палата і Фонд державного майна закривали на це очі.
Наприкінці 2004 року в Україні сталися кардинальні зміни. План Кучми передати владу своєму наступнику, лідеру “донецьких” Віктору Януковичу, зазнав фіаско. Після фальсифікації виборів розпочалася “Помаранчева революція”, відома також як “перший Майдан”. Під тиском багатотисячних акцій протесту Верховний суд скасував результати другого туру виборів. Був призначений додатковий третій тур, у якому переміг лідер демократичної опозиції Віктор Ющенко.
З приходом до влади Ющенка Ігор Коломойський відчув потребу в медійному захисті. На перший погляд, у нього поки не було конфліктів з новою владою. Ющенко показав себе слабким, безініціативним президентом, який за свою каденцію не зміг провести жодної важливої реформи. Коломойський зберіг контроль над “Укрнафтою” і продовжував її успішно доїти. Однак він відчув, що ситуація досить нестабільна. Тільки наявність власного загальнонаціонального телеканалу могла зробити Коломойського та його активи недоторканими від будь-яких посягань: як від інших олігархів, так і від команди Ющенка (Балога, Третьяков, Порошенко).
У серпні 2005 року Ігор Коломойський викупив 40% акцій телеканалу “1+1” за 100 млн доларів у його власників: Фуксмана і Роднянського. Цікаво, що Олександр Роднянський перед підписанням контракту з продажу телеканалу значно посилив свою охорону. Хоча у Коломойського не було яскравого кримінального минулого, як у Януковича і Ахметова, але за ним давно йшов шлейф успішного рейдера. Тому перестороги співвласника телеканалу були не зайвими.
Після продажу “1+1” Роднянський переїхав до Москви і через деякий час став відомим російським кінопродюсером. Щоправда, після початку повномасштабної війни у 2022 році він повернувся до Києва і практично одразу став радником президента Володимира Зеленського.
У серпні 2005 року, вже після купівлі телеканалу, Коломойський розповів у інтерв’ю “Дзеркалу тижня”, що помічник президента Олександр Третьяков намагався його відмовити від цієї угоди.
“У тій розмові не було загроз чи жорстких попереджень. Була лише фраза типу: “Навіщо вам це потрібно, ви бізнесмени, ви ніколи політикою не займались”, − згадував олігарх. Коломойський тоді запевнив Третьякова, що покупка акцій “1+1” – “це бізнес і ніякої політики тут немає”.
Як виявилося, ця формальна відповідь мала епохальне значення для історії сучасної України. Перехід телеканалу “1+1” під контроль власника “ПриватБанку” завершив перерозподіл телевізійного ринку на користь олігархів. З цього моменту формуванням громадської думки українських виборців займались чотири медіахолдинги:
- Starlight Media (телеканали ICTV, Новий, СТБ) – власник Віктор Пінчук (металургія, телекомунікаційний бізнес, зять президента Кучми).
- Inter Media Group (телеканал “Інтер”) − номінальний власник бізнесмен і політик Валерій Хорошковський, пізніше медіагрупа перейшла під контроль газового олігарха Дмитра Фірташа.
- 1+1 Media (телеканал “1+1”) − власник Ігор Коломойський (фінансово-промислова група “Приват”).
- ТРК “Україна” − власник донецький олігарх Рінат Ахметов (металургія, видобуток вугілля, енергетика, телекомунікація).
Також в українському ефірі мовили кілька нішевих інформаційних телеканалів з невеликою аудиторією: “5 канал”, “Прямий”, 24 канал і “НБМ” (пізніше на його базі з’явився “Еспрессо”). Власником двох перших каналів був Петро Порошенко, майбутній президент України. Його також можна було назвати олігархом, оскільки він активно поєднував політику з бізнесом і мав вплив на медіаринок.