Як відомо, рішення про вторгнення в Україну базувалося на помилкових розвідувальних даних. Надії Путіна на блискавичний наступ не виправдалися. Київ не було взято “за три дні”, ЗСУ тримали оборону, афганський сценарій не спрацював. Кремль зіткнувся з тривалою кривавою війною, до якої не був готовий. І хоча в 2023 році російська армія більш-менш адаптувалася до ситуації, вона все одно не була готова вести довготривалу війну. Попри все бажання Володимира Путіна знищити Україну, він не міг цього зробити просто через брак військової техніки та артилерії.
Згідно зі звітом Міжнародного інституту стратегічних досліджень (The International Institute for Strategic Studies) від 13 лютого 2024 року, за два роки війни Росія втратила не менше 3000 танків. Поповнення армії здійснюється переважно зі складів, за рахунок модернізації старої техніки 60-70-х років. Власне виробництво нових танків у Росії оцінюється на рівні 200 одиниць на рік. Але лише в 2023 році російська армія втратила 1120 танків.
Схожа картина спостерігається з легкою бронетехнікою та артилерією. Росія витрачає на війні в кілька разів більше, ніж здатна виробляти. Що стосується модернізації старих танків, то їх запаси далеко не нескінченні, і їх не можна вичерпати до нуля. Так, у Путіна немає особливих проблем з мобілізаційним ресурсом, але не можна вести війну лише за рахунок піхоти та переваги в авіації. Потрібна артилерійська підтримка та бронетехніка.
Щоб підтримувати інтенсивність бойових дій, у вересні 2023 року Путіну довелося особисто просити лідера КНДР Кім Чен Ина про постачання артилерійських снарядів. За оцінками експертів, північнокорейський режим поставив Росії не більше 2 мільйонів снарядів. Цього вистачило лише на кілька місяців боїв.
Про те, що з запасами бронетехніки в Росії не все добре, говорить хоча б той факт, що в квітні 2024 року командування російської армії було змушене терміново перекинути в район Авдіївки 49 одиниць БТР з Азербайджану. Ці бронемашини зі складу 15 окремої мотострілецької бригади ЗС РФ перебували в Нагірному Карабаху. Після того, як під тиском влади Азербайджану Кремль погодився вивести свої війська з цього регіону, їх буквально з коліс перекинули в Україну підтримувати наступ.
З осені 2022 року Кремль почав активно та регулярно пропонувати Україні та Заходу заморозку воєнних дій. В ідеалі війна для Путіна мала б припинитися шляхом переговорів, під час яких Україна погодиться з низкою вимог: від невступу в НАТО до територіальних поступок. Якщо ж Україна не готова до повноцінного політичного врегулювання війни, то Росія погоджується і на тимчасове припинення вогню за фактичною лінією фронту.
Незважаючи на те, що публічно Путін та глава російського МЗС Лавров неодноразово заявляли, що головна мета спеціальної військової операції полягає в отриманні гарантій безпеки для Росії, це не зовсім так. Розмови про розширення НАТО – це формальна і далеко не головна причина війни. Після того, як спроба повалити уряд у Києві зазнала невдачі, основною метою російського президента стало утримання захоплених територій та міжнародне визнання “нових кордонів” Росії.
Чого хоче Путін станом на липень 2024 року? Як і раніше, суть його пропозиції – мир в обмін на території. Після двох років війни Кремль готовий піти навіть на часткові поступки. Україна має визнати російську юрисдикцію над Кримом та Донбасом, а взамін Путін готовий віддати Києву окуповані території Херсонської та Запорізької областей. До того ж Україна має відмовитися від вступу в НАТО, а Росія не буде перешкоджати вступу України в Європейський союз.
Можливо, такі люди, як Дональд Трамп, могли б вважати подібну пропозицію непоганим варіантом. Врешті-решт, Україна втрачає лише три регіони з 25. Однак, ця думка базується на нерозумінні норм українського законодавства. Як я вже згадував раніше, Зеленський не має повноважень змінювати територіальну цілісність України. Зміна кордонів можлива лише шляхом ухвалення нової Конституції, без Криму і Донбасу, або зміни чинної Конституції. В обох випадках потрібна конституційна більшість у 300 депутатів і, як мінімум, півроку на всю процедуру. Але головна проблема полягає в тому, що українське суспільство вкрай негативно ставиться до перспектив переговорів з Путіним і, тим більше, до відмови від частини територій. Тому варіант Кремля узгодити на карті і законодавчо затвердити новий кордон неможливий.
Найбільш ймовірний варіант завершення війни між Росією і Україною – це заморожений конфлікт на зразок Північної і Південної Кореї. Також цілком можливо, що війна рано чи пізно перейде в фазу низької інтенсивності, під час якої обидві армії час від часу обмінюються обстрілами, але лінія фронту при цьому не змінюється.
Важливо розуміти, що раптова смерть чи відсторонення від влади Путіна може кардинально змінити всю ситуацію. Незалежно від того, хто прийде до влади після Путіна, ця людина, швидше за все, зупинить бойові дії і спробує укласти перемир’я на більш вигідних для України умовах. Не слід забувати, що в основі цієї війни лежать імперські амбіції виключно однієї людини – Володимира Путіна. До 24 лютого російська еліта в цілому не поділяла його експансіоністські плани, але була змушена підкоритися рішенню свого лідера
Більш вигідні для України умови завершення війни, які можуть виникнути після смерті Путіна, полягають в так званому гонконгському сценарії. У рамках нормалізації відносин з Україною і Заходом, Росія виводить свої війська з усієї або більшої частини окупованих територій, за винятком Криму або Севастополя. Кримський півострів (або лише Севастополь) передається Росії в оренду на 49 або 99 років, після чого він повертається під юрисдикцію України, як Гонконг Китаю.
Ймовірно, подібний варіант завершення війни знайде чимало противників у Києві, які наполягають на повному відновленні територіальної цілісності в межах 1991 року. Але варто нагадати, що на момент написання цих рядків Україна не має можливості повернути Крим військовим шляхом, принаймні, в найближчому майбутньому. А перспективи деокупації всієї території Донбасу з кожним місяцем стають все примарнішими.
Найоптимальніший варіант для України зараз полягає в продовженні військових дій, з розширенням ударів по військовій та промисловій інфраструктурі в Росії. Для цього українська влада має значно збільшити власне виробництво ракет та ударних безпілотників. Замороження військових дій за існуючою лінією фронту для України не дуже вигідне, оскільки це дасть Путіну вкрай необхідний перепочинок для відновлення військового потенціалу. Війна може відновитися через два або три роки, але російська армія до нової фази воєнних дій прийде більш підготовленою.
Покладатися у всьому на західних союзників не варто, враховуючи, з якими труднощами в квітні 2024 року в Конгресі США пройшло голосування з виділення допомоги для України. Крім того, не слід виключати, що найближчими роками в деяких країнах Західної Європи до влади можуть прийти політики, менш дружелюбно налаштовані до надання військової та фінансової допомоги Києву.