Багато українців у соцмережах звинувачують Зеленського в тому, що він “віддав у полон” понад 2000 захисників Азовсталі. Однак, ці твердження є безпідставними. Дії Зеленського в ті дні були максимально адекватними. Ситуація зайшла в глухий кут, і іншого виходу просто не було. У бійців “Азова” та морських піхотинців 36-ї бригади було лише два варіанти: загибель або здача в полон. Запаси продовольства в бункері практично закінчились.
На початку травня 2022 року бої біля металургійного заводу майже припинилися. Українські військові ховалися в підземних укриттях металургійного заводу, лише час від часу здійснюючи вилазки на поверхню. Окупанти, яких мало надихала перспектива вести бої у численних заводських будівлях, обрали тактику застосування важких авіаційних бомб. Підземні бункери Азовсталі мали кілька рівнів, але й вони не могли повністю захистити від ударів тритонних бомб. В ніч на 28 квітня одна з таких бомб зруйнувала підземний госпіталь Азова, що призвело до невстановленої кількості жертв серед пацієнтів і медиків.
Для остаточного захоплення території заводу росіяни не виключали застосування хімічної зброї. 11 квітня 2022 року представник військового командування ДНР Едуард Басурін відкрито висловився про таку можливість. Окупантів зупиняло лише те, що разом з захисниками Азовсталі в бункері ховалися кілька сотень цивільних осіб. Застосування хімічної зброї проти мирного населення загрожувало ще більше погіршити міжнародну ізоляцію Росії, тому в Кремлі вирішили погодитись на варіант, за яким бійцям Азовсталі нібито буде обіцяно “евакуацію” для подальшого обміну.
16 і 17 травня українські військові здалися в полон, вийшовши з бункера на поверхню. Однак уже через два місяці, 29 липня 2022 року, 53 військовополонених з числа захисників Азовсталі були вбиті, ще 73 людини поранені. Один з бараків у таборі Оленівка, куди за день до цього перевели близько 150 полонених, був підірваний за допомогою термобаричного вогнемета. За однією з версій, російські військові підірвали будівлю, щоб приховати факти тортур і позасудових страт. За іншою версією, масове вбивство сталося за ініціативою командування ПВК Вагнер, яке щиро ненавиділи українських націоналістів з “Азова” і не хотіло, щоб вони потрапили на обмін полонених.
Командир полку “Азов” Денис Прокопенко, виконувач обов’язків командира 36-ї бригади морської піхоти Сергій Волинський та ще троє старших офіцерів при здачі в полон були відокремлені від решти військовослужбовців і перевезені до Москви. До 21 вересня 2022 року вони перебували в слідчому ізоляторі ФСБ.
22 вересня в результаті обміну полоненими Прокопенко та інші офіцери опинились у Туреччині. За домовленістю між Зеленським, Путіним і президентом Туреччини Ердоганом Росії видали Віктора Медведчука, затриманого після спроби втечі з-під домашнього арешту. Україна отримала п’ятьох VIP-ув’язнених на чолі з Прокопенком і приблизно 250 інших захисників Азовсталі.
На момент написання цієї книги близько 1700 українських військових, які потрапили в полон у Маріуполі, досі перебувають у різних російських в’язницях. Кремль категорично відмовляється їх міняти, незважаючи на те, що це перешкоджає всьому процесу обміну. Україна, у свою чергу, не має наміру продовжувати обмін полоненими без включення в списки на повернення військових “Азова”.
Що стосується Прокопенка та інших чотирьох офіцерів, то Путін погодився їх обміняти на Медведчука за умовою, що вони залишаться в Туреччині до кінця бойових дій. Ця угода діяла приблизно рік. 8 липня 2023 року, після візиту Зеленського до Туреччини, військовополонених повернули в Україну.