Перед початком війни Кремль приділяв велику увагу дезінформації щодо причин нападу на Україну. За правилами російської пропаганди, брехні має бути багато. Це потрібно, щоб заплутати цільову аудиторію. Людина повинна обирати не між брехнею та правдою, а між різними версіями брехні. Так їй буде важче дістатися до реальних причин чи подій.
Намагаючись пояснити майбутню агресію проти сусіда, Путін пропонував своїм співвітчизникам повірити в страшні американські біолабораторії на території України, зростання неонацизму, необхідність захисту населення Донбасу, розширення НАТО і навіть спроби України створити атомну бомбу. За кілька днів до вторгнення російські спецслужби інсценували кілька обстрілів своєї території нібито з боку України. Але цей Гляйвіцький інцидент був зроблений настільки невміло і недбало, що в нього не повірили навіть російські Z-патріоти.
Насправді рішення Путіна розпочати повномасштабну війну виникло під впливом зовсім інших факторів. Першим (але не головним) з них стала перемога Зеленського на президентських виборах у квітні 2019 року.
Кремль дуже хотів перемоги Зеленського. Президент Порошенко, з усіма його недоліками, послідовно проводив політику, яка зовсім не влаштовувала Путіна. Він зміцнював українську армію, при ньому 30 місяців поспіль зростала економіка, він досяг автокефалії для Української православної церкви і безвізового в’їзду громадян до Євросоюзу. Якби ситуація продовжувалася такими темпами, то наприкінці другого президентського терміну Україна цілком могла отримати дорожню карту для вступу в ЄС.
Напередодні президентських виборів, у березні 2019 року, головний редактор російської радіостанції “Ехо Москви” Олексій Венедиктов заявив, що Путіна влаштовує будь-який президент України, який зробить цю країну слабшою.
“Я розумію, що хто завгодно, крім Порошенка. На мою думку, якщо говорити про нашого, проросійського кандидата в президенти України, то у нас це містер Хаос. Чим більше хаосу, чим слабший кандидат, тим Путін вважає, що це вигідніше Росії. Власного кандидата у нас немає: Тимошенко, Зеленський, Бойко, ще якісь люди — не суттєво. Містер Хаос нас задовольняє”, − сказав Венедиктов.
Звичайно, сама по собі перемога Зеленського не була причиною війни. Але вона створила потрібні умови. Некомпетентний президент України для Путіна був надією на те, що політика Порошенка в бік Європи, як мінімум, сповільниться. Також було б бажано, щоб новий президент покращив відносини з Росією. Для початку, добре б було, щоб Україна забула про Крим і змирилася з владою сепаратистів у Донбасі.
Програма-максимум для Путіна передбачала призначення на посаду голови уряду Віктора Медведчука або повернення до влади колишнього президента Віктора Януковича. Так чи інакше, але Венедиктов правий: російському керівництву дуже хотілося, щоб ситуація в Україні погіршилася.
Деякий час Путін вичікував. Він розраховував, що йому вдасться якимсь чином розширити політичний вплив українських партій, лояльних Кремлю. Для цього на наступних парламентських виборах в Україні проросійські партії мали отримати той відсоток голосів, який дозволить їм претендувати на участь у парламентській коаліції. Якщо це вдасться, то тоді можна сподіватися, що Медведчук стане спікером парламенту або віце-прем’єром. Путін дуже сподівався повернути представників проросійських сил до виконавчої влади України.
Щоб посилити вплив Медведчука, Путін подарував його дружині − колишній телеведучій Оксані Марченко − право на освоєння одного з трьох найбільших нафтових родовищ Росії. Мова йде про Гавриковське родовище в Ханти-Мансійському автономному окрузі. За задумом Путіна, кіпрська компанія Марченко буде видобувати нафту в Росії, продавати її, а на отримані гроші купувати і фінансувати телеканали в Україні.
До певного часу ця схема успішно працювала. Ще за Порошенка Медведчук почав скуповувати інформаційні телеканали. За відносно короткий час через підставних осіб він став власником телевізійних каналів NewsOne, ZIK і “112 Україна”. У листопаді 2019 року, вже при Зеленському, Медведчук відкрив ще два телеканали: “Перший незалежний” і UkrLive.
Примітно, що всі проросійські медіаресурси, включаючи телеканали Медведчука, перед виборами президента безжально критикували Порошенка і досить нейтрально оцінювали перспективи Зеленського. Це продовжилося і після обрання нового президента. Критика на адресу Порошенка звучала, щоб максимально знизити відсотки його партії на найближчих парламентських виборах. До Зеленського поки придивлялися, очевидно, розраховуючи на можливу участь у майбутній коаліції та формуванні уряду.
Все змінилося 22 липня 2019 року, після підрахунку голосів на позачергових виборах до Верховної Ради. Проросійський блок партій “Опозиційна платформа − За життя” отримав не так вже мало: 13,05% голосів. Це дало їм можливість завести в парламент 43 депутати. Щоправда, партія Шарія, ще одна прокремлівська сила, за результатами парламентських виборів 2019 року не подолала 5-відсотковий бар’єр, отримавши всього 2,23% голосів.
Справжнім триумфатором на позачергових парламентських виборах стала пропрезидентська партія “Слуга народу”, яка вперше в історії України зуміла сформувати монобільшість. Партія Зеленського отримала 43,16% голосів. Разом з депутатами, обраними по одномандатних округах, цього вистачило на формування більшості без участі інших партій. Це означало, що бажання Путіна впливати на рішення українського уряду не здійсниться, як мінімум, найближчі 4 роки.
Оскільки Медведчук і Бойко вже не сподівалися на отримання посад у уряді або навіть у керівництві парламенту, проросійські телеканали почали поступово критикувати президента. Тут знову варто згадати, що Зеленський дуже гостро реагує на критику. Він просто ненавидів будь-які критичні висловлювання на свою адресу, трансльовані з телеканалів Порошенка і Медведчука. Але оскільки Порошенко відноситься до проєвропейської опозиції і має достатньо великий авторитет, зокрема у Вашингтоні та європейських столицях, його медіаресурси не можна просто так закрити, як десь у Венесуелі чи Азербайджані. Це одразу викличе скандал і звинувачення в утисках свободи слова. Президент України, як ми знаємо, позиціонує себе як демократичного лідера.
Але якщо телеканали ненависного Порошенка закрити не можна, то до телеканалів Медведчука ця заборона не стосується. Віктор Медведчук припустився великої помилки. Він чомусь почав думати, що його статус “кума Путіна” і неофіційного представника Кремля в Україні дає йому певні привілеї, які Зеленський порушити не насмілиться. Але виявилося, що український президент абсолютно байдужий до цього статусу.
Зеленський не хотів терпіти та дивитися, як пропагандисти Медведчука зі своїх телеекранів систематично руйнують його рейтинг. Перший рік свого президентства, на хвилі фантастично високої популярності серед народу, він ще міг не звертати на це увагу. Однак критики на телеекранах ставало все більше, в тому числі новинних сюжетів про корупцію у владі. Останньою краплею стала інформація про те, що батько Зеленського дуже засмучений нападками журналістів на свого сина. Мова йшла саме про телеканали Медведчука, які до певного часу дуже любив дивитися Олександр Зеленський. Навіть ходили чутки, що батько президента отримав через це серцевий напад.
2 лютого 2021 року президент ініціював рішення Ради національної безпеки та оборони про запровадження санкцій проти народного депутата Тараса Козака, телеканалів “112 Україна”, NewsOne та ZIK. Козак потрапив під санкції, тому що формальним власником цих телеканалів був він, а не Медведчук чи його дружина Оксана Марченко. Приблизно така ж схема власності існувала і на каналі Порошенка. До 2021 року “Прямий” був оформлений на колишнього голову Київської міської адміністрації Володимира Макеєнка, хоча реально всім керував Порошенко.
Цікаво, як відреагував на санкції та вимкнення з ефіру телеканалів Медведчука батько українського президента. Наступного дня Олександр Зеленський в інтерв’ю журналістам заявив, що підтримує заборону телеканалів “112 Україна”, NewsOne та ZIK, тому що їхня риторика не відповідає дійсності.
“Так, як його поливають, − ні в одній країні такого немає… Один бруд ллють… Ось кажуть, корупція зросла в шість разів. А дивишся міжнародні результати − на три сходинки піднялася”, − розповів Зеленський-старший.
Закриття телеканалів Віктора Медведчука мало далекосяжні наслідки. Своїм рішенням Володимир Зеленський показав Путіну, що, на відміну від Порошенка, він не дозволить пропагандистам руйнувати свій рейтинг і розхитувати політичну ситуацію. І тут господар Кремля зрозумів, що відсутність медійної підтримки ставить хрест на його планах привести до влади в Україні проросійські сили. Іншими словами, Путін втратив останні ілюзії, що Медведчук коли-небудь зможе зайняти високий пост в українському уряді.
Чи треба було закривати проросійські телеканали? Звичайно, але за умови, що у тебе є сильна армія і ти готовий до наслідків. Усім давно було зрозуміло, що Медведчук зрадник, і його медіапроекти фінансуються за рахунок Росії. Але Зеленський мало думав про довгострокові наслідки і точно не готувався до можливої ескалації військових дій. Оскільки у українського президента не було достатньо досвіду в міжнародній політиці, і він оточив себе такими ж некомпетентними друзями, йому здавалося, що все якось владнається. Логіка Зеленського була по-дитячому проста та наївна: війна нікому не вигідна, тому Путін її не розпочне.