28. Тиск на незалежні ЗМІ

Будучи досвідченим фахівцем у сфері мас-медіа, Зеленський розумів, що його популярність значною мірою тримається на лояльності загальнонаціональних телеканалів. Історія Порошенка показала, що харизми та відданості базового електорату недостатньо для перемоги. Виборець має перебувати в атмосфері, яка створює ілюзію відсутності життєздатної альтернативи діючому президенту. Саме так колись зробив Путін на початку свого першого президентського терміну. І, як бачите, досяг успіху в знищенні усіх потенційних конкурентів.

У Володимира Зеленського, як виявилося, є деякі риси авторитарного правителя. Наприклад, він дуже не любить критику. Можна навіть сказати, що просто її ненавидить. Як згадував колишній голова Офісу президента Андрій Богдан, Зеленський навіть писав йому о другій годині ночі, щоб дізнатися інформацію про якогось маловідомого автора критичного поста у Facebook. Богдана це дуже дивувало, адже колишній комік “Кварталу 95” сам прийшов до влади, використовуючи не тільки жорстку критику, але й найогидніші способи висміювання своїх опонентів.

Болісна реакція на будь-яку критику у Зеленського поєднувалася з гострим бажанням не допустити, щоб опозиційні медіа мали доступ до широкої аудиторії. Наприклад, вже в перший рік президентського терміну Зеленського спостерігачі помітили, що він і його колишній бізнес-партнер Ігор Коломойський кілька разів з негативом згадували Томаша Фіалу: чеського інвестора, який багато років живе та веде бізнес в Україні.

Здавалося б, хто такий Фіала? Він поки не олігарх — його статок оцінюється приблизно у 200 мільйонів доларів, що не так вже й багато в порівнянні з іншими. Він не друг Порошенка, у нього немає телеканалу, і взагалі він іноземець, який в Україні знаходиться з посвідкою на проживання. Але якщо придивитися до особистості Томаша Фіали уважніше, то все стає на свої місця. Зеленський і Коломойський відчули небезпеку, оскільки Фіала почав скуповувати та відкривати медіа-ресурси. За кілька років він і його компанії отримали контроль над журналом “НВ”, однойменним сайтом, радіостанцією та двома сайтами фінансових новин.

В Україні існують випадки, коли людина не з команди діючої влади володіє медіа-холдингом. Але якщо власник цих медіа не хоче проблем, то він повинен, принаймні, демонструвати лояльність до президента. Наприклад, мер Львова Андрій Садовий через свою сім’ю контролює невеликий за українськими мірами телеканал 24, новинний сайт Zaxid.net та мережу радіостанцій Радіо Люкс. У нього немає проблем з ліцензіями чи податковими перевірками. І на адресу самого Садового ніколи не звучала критика з боку президента. Просто так збіглося, що медіаресурси мера Львова дуже лояльно ставляться до Володимира Зеленського.

На відміну від Андрія Садового, чеський інвестор Томаш Фіала демонстрував незалежну позицію, хоча і до опозиції його ніяк не можна віднести. Тим більше, враховуючи, що його статус перебування в Україні забороняє вести політичну діяльність. Але для Зеленського сам факт, що нелояльна до нього людина має доступ до великої аудиторії, вже представляв небезпеку.

Фіала теж, очевидно, зрозумів, що його самостійність на медіаринку почала турбувати президента, тому в найближчій перспективі це може загрожувати його інвестиційному бізнесу. Проблему вирішили трохи незвичним для України способом. Щоб отримати гарантію відсутності проблем з боку влади, Фіала восени 2021 року купив одне з найвпливовіших політичних інтернет-видань — “Українська правда”. Навряд чи воно було йому потрібно, як з інвестиційної точки зору, так і для розширення політичного впливу. Тим більше що новий власник публічно пообіцяв не втручатися в редакційну політику сайту. Однак сам факт володіння “Українською правдою” зняв з Фіали всі претензії з боку Зеленського. Адже в іншому випадку видання знову могло змінити власника. І популярний сайт міг отримати нового редактора. Скажімо, когось більш дружнього до Порошенка чи Медведчука.

Іншими словами, це був пакт про ненапад і взаєморозуміння. “Українська правда” залишилася нейтральною до Зеленського (хоча Порошенка, наприклад, вони завжди не любили), а президент забув прізвище Фіали. І справді, після того, як чех став власником “Української правди”, Володимир Зеленський на своїх пресконференціях і інтерв’ю більше жодного разу не згадав Томаша Фіалу.

Що стосується опозиції, то президент з самого початку цілеспрямовано обмежував її вплив на телевізійному ринку. І якщо тиск на медіахолдинг Медведчука можна було легко пояснити його зв’язками з Кремлем, то з проєвропейською опозицією у вигляді Порошенка довелося вигадати іншу схему. Допомогла війна і воєнний стан.

Через місяць після початку війни державний регулятор вимкнув з кабельних мереж і цифрового ефіру три опозиційні телеканали, лояльні Петру Порошенку: “Прямий”, “5 канал” і “Еспресо”. У них залишилося тільки мовлення на YouTube та деяких стрімінгових сервісах, що значно звузило українську аудиторію.

В той же час найбільші загальнонаціональні канали, контрольовані олігархами, увійшли в “Єдиний телемарафон” — державний телеканал, який цілодобово транслює новини і відеосюжети, переважно про ситуацію в країні та на воєнну тематику. Ідея цього проекту полягала в тому, що телеканали “1+1”, “ICTV” та “СТБ” будуть постачати для марафону контент у вигляді новин і телевізійних сюжетів, а держава їм за це буде платити.

Намагаючись встановити контроль над інформаційним простором, у Зеленського не забували заробляти на державному телебаченні. Наприклад, у державному бюджеті на 2024 рік уряд виділив на фінансування парламентського телеканалу “Рада” 170 млн гривень (приблизно 4 млн доларів). Виявилося, що дві третини цих грошей без конкурсу передали приватній компанії “Кінокіт”, яка належить колишньому заступнику голови Офісу президента Кирилу Тимошенку. Замість того, щоб створювати телевізійний контент на базі телеканалу “Рада”, його керівник уклав контракт на виготовлення контенту у приватної фірми чиновника Офісу президента.

Доступ до державних фінансів дозволив команді Зеленського вирішити відразу два питання. Після обмеження впливу опозиції на виборців, вони почали фінансувати збиткові олігархічні телеканали за рахунок держави та створили чергову корупційну схему власного збагачення. Від керівників телеканалів вимагали лише одного: жодної критики на адресу президента.

У січні 2024 року в Києві майже одночасно сталися дві події, кожна з яких пов’язана з критикою Зеленського. Через два дні після того, як журналіст видання “Дзеркало тижня” Юрій Ніколов на одному з YouTube-стрімів вкрай негативно охарактеризував професійні якості президента, в його квартиру намагалися вдертися невідомі чоловіки. Вони стукали в двері, кричали, що відправлять Ніколова на фронт, називали його зрадником і провокатором. Після цього хулігани, знімаючи все на камеру телефону, обклеїли двері квартири журналіста листівками з образами. Приблизно через 15 хвилин це відео опублікували в телеграм-каналі “Карточный офис”, який часто ділиться інсайдами з Офісу президента.

Ще через кілька днів в інтернеті був опублікований відеозапис з прихованою камерою з готельного номера, на якій показані журналісти проекту Bihus Info під час вживання наркотиків на приватній новорічній вечірці. Цей проект давно відомий своїми антикорупційними розслідуваннями, на його YouTube-канал підписано біля одного мільйону людей. За кілька місяців до появи відеозапису з наркотиками журналісти Bihus Info випустили на своєму каналі серію відео з розслідуваннями корупції соратників Зеленського.

Незважаючи на те, що президент Зеленський публічно засудив тиск на журналістів, замовники обох інцидентів так і не були знайдені. Примітно, що подібна практика переслідування журналістів за участю спецслужб була широко поширена за часів президента Януковича.

>>> 29. Причини конфлікту з мером Києва Кличком

Зміст

Оприлюднено Категорії ua