Було б помилкою вважати Зеленського маріонеткою, яка беззаперечно виконує всі накази Коломойського. Це не так. Можливо, до перемоги на президентських виборах Зеленський в якомусь сенсі вважав олігарха своїм босом, хоча насправді вони були скоріше бізнес-партнерами. Але після перемоги над Порошенком все змінилося. Колишній комік став самостійною фігурою, який вже на рівних підтримував тісні стосунки з Коломойським.
Слід зазначити, що, незважаючи на сумнівну репутацію колишнього власника ПриватБанку, Зеленський не намагався дистанціюватися від нього після вступу на посаду президента. Він майже одразу призначив головою своєї адміністрації Андрія Богдана — одного з колишніх адвокатів Коломойського. Особистий охоронець президента Максим Донець, як виявилося, також людина Коломойського. До 2019 року він був тілоохоронцем олігарха, після початку виборчої кампанії його призначили охороняти Зеленського.
Як вже відомо, через місяць після приходу до влади Зеленський зробив щедрий подарунок своєму колишньому патрону. Починаючи з липня 2019 року, менеджмент Коломойського почав грабувати державну енергетичну компанію “Центренерго”. Однак олігарх не збирався зупинятися лише на цьому епізоді. Головним призом для нього мало стати повернення ПриватБанку. Після повалення Порошенка у Коломойського для цього були всі можливості. Досить лише кількох судових рішень, про які подбає Андрій Портнов.
Про те, що колишній власник всерйоз планував повернути собі найбільший банк країни, свідчить хронологія дій Окружного адміністративного суду Києва. За кілька днів до другого туру виборів, коли всім вже було зрозуміло, що чинному президенту прийшов час пакувати речі з кабінету, судді одразу ухвалили три рішення на користь Коломойського.
18 квітня 2019 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов олігарха до Національного банку та Кабінету міністрів України про неправомірність націоналізації ПриватБанку. Також суд скасував рішення Національного банку про визначення переліку осіб, пов’язаних з банком. У грудні 2016 року саме це рішення Нацбанку стало одним із вирішальних у процесі виведення неплатоспроможного ПриватБанку з ринку.
Ще через два дні, 20 квітня 2019 року, Печерський суд Києва скасував майнову поруку Коломойського по кредитах, які Національний банк видав ПриватБанку у 2013 році. Загальна сума цих кредитів складала 9,2 мільярда гривень.
Все йшло до того, що після приходу до влади Зеленського банк з майже 20 мільйонами клієнтів повернуть колишньому власнику. Але Коломойський не врахував, що справа ПриватБанку стала надто публічною, не тільки в Україні, а й за кордоном. Західних кредиторів почала турбувати перспектива скасування націоналізації найбільшого банку країни. Для України це могло призвести не тільки до підвищення ставок на державні цінні папери, а й до припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом. Денаціоналізація ПриватБанку означала, що Україна фактично віддає скандальному олігарху гроші, які були позичені у МВФ.
Ще один нюанс, який робив неможливим сценарій скасування націоналізації, полягав у тому, що держава заклала у капітал Приватбанку власні фінанси. Коломойський віддав державі порожній банк. Він вивів з нього на підставні фірми 5,5 мільярда доларів. Тепер навіть якщо корумпований суд поверне Коломойському ПриватБанк, то він все одно не зможе вести роботу. У випадку денаціоналізації держава повинна забрати з капіталу банку свої кошти (це більше 5 мільярдів доларів), а Коломойський згідно з чинними нормативами НБУ повинен внести цю суму для докапіталізації.
Коломойський не збирався нічого повертати в Україну: вкрадені кошти були сховані по офшорних компаніях і криптогаманцях. Він розумів, що сценарій повернення банку не спрацює. Тому олігарх запропонував інший варіант: держава платить йому компенсацію за ПриватБанк у розмірі 2 мільярди доларів, він стає міноритарним акціонером банку, а держава отримує контрольний пакет акцій. Гроші, виділені Міністерством фінансів, залишаються в капіталі банку. Коломойський також хотів ще одну дрібницю: поставити свій менеджмент на чолі державного ПриватБанку.
Так, ви вгадали. Це улюблена схема Коломойського, яка довгі роки діяла в “Укрнафті”. Якби ця ідея була реалізована, то тоді ПриватБанк чекала б сумна доля цієї державної компанії: він одразу б почав показувати збитки або мінімальний прибуток. Контрольований олігархом менеджмент почав би видавати інсайдерські кредити на пов’язані з Коломойською компанії.
Врешті-решт Зеленський побоявся піти на мирову угоду по ПриватБанку, яку йому пропонував Коломойський. Захист державних інтересів тут ні до чого. Подальші події показали, що Зеленський неодноразово лобіював бізнес-інтереси Коломойського, навіть якщо вони несли очевидні збитки для держави. Просто справа ПриватБанку була у всіх на виду, тому його денаціоналізація могла зруйнувати співпрацю з МВФ.
Цей епізод став першою розбіжністю між Зеленським і Коломойським. Так, олігарху не вдалося отримати хоча б два мільярди доларів за мирову угоду. Втім, він не сильно образився. Було зрозуміло, що положення президента хитке, тому не треба різати курку, яка несе золоті яйця. Часу ще достатньо. За планом Коломойського Україна мала стати для нього надійним тилом на найближчі 10 років, на обидва президентські терміни Зеленського.