Як не дивно, але у Порошенка були непогані шанси залишитися президентом на другий термін, навіть за умови, що на перемогу Зеленського активно працював медіахолдинг Коломойського. Проблема була не в ресурсах — проблема була в неправильно обраній стратегії.
Перша причина, чому Порошенко програв, полягала в тому, що його інформаційні телеканали “Прямий” та “5 канал” мали низькі рейтинги. Колись давно, під час першого Майдану, у 2004 році, “5 канал” зіграв вирішальну роль у донесенні правдивої інформації до українців. Але з тих пір мода на телеканали, які цілодобово транслюють новини та інтерв’ю, минула. Тим більше, що на відміну від 2004 року Порошенко вже не мав монополії на цей телевізійний формат. Паралельно з його телеканалами в Україні транслювалися кілька інших інформаційних каналів: “112 Україна”, “Еспресо”, NewsOne та “НАШ”.
Простіше кажучи, новин в ефірі стало забагато, і українці повернулися до традиційного розважального формату з телевізійними шоу, кіно та вечірнім випуском новин. У Порошенка був час змінити ситуацію. Він міг закупити на Заході рейтинговий контент і на базі двох своїх телеканалів створити великий загальнонаціональний канал, який міг би стати конкурентом “1+1” та ICTV. Але колишній президент чомусь був зациклений на інформаційному мовленні та не зовсім розумів, яку силу дають високі телерейтинги його конкурентам.
Коломойський щороку витрачав на “1+1” від 50 до 100 мільйонів доларів. Порошенко, статки якого перевищували 1 мільярд доларів, не був готовий витрачати таку ж суму, або не вважав це доцільним. Тут полягала перша проблема. Неможливо виграти вибори, коли твій суперник має значну перевагу у фінансових та медійних ресурсах.
Друга причина поразки Порошенка полягала в неправильно обраній стратегії виборчої кампанії. Він акцентував свою діяльність на національно-патріотичних гаслах. Вони, загалом, були правильні для розвитку країни, але, делікатно кажучи, не дуже актуальними для багатьох виборців, особливо на Півдні та Сході України. Іншими словами, Порошенко не міг донести свої ідеї до домогосподарки з Маріуполя. Крім того, він програв боротьбу за молодь. Його передвиборче гасло “Армія, Мова, Віра” не знаходило ентузіазму серед молоді, яка в Україні, на відміну від багатьох інших країн, переважно аполітична.
Петро Порошенко міг все виправити, якби замість національно-патріотичних гасел обрав риторику, яка більш близька до виборців Півдня і Сходу. Роблячи акцент на своїх досягненнях (отримання для українців права безвізових подорожей у країни Європейського Союзу, більше 30 місяців стабільного зростання економіки), він міг пообіцяти вступ України до Європейського Союзу. Тобто, “я вже досяг для вас безвізу в ЄС, тепер я здобуду для України вступ до ЄС і зможу значно покращити якість вашого життя”.
Зрозуміло, що навіть якби Петро Порошенко обрав цю виграшну стратегію, за відсутності загальнонаціонального каналу він все одно не зміг би перемогти Зеленського, якого підтримували найбагатші та найвпливовіші олігархи України. Проте Зеленський мав купу недоліків. Кричуща некомпетентність, українофобські жарти та зв’язок із Коломойським могли його знищити. Зеленському пощастило в тому, що просто не було “телекілера”, який би це зробив. Порошенко мав всі необхідні фінансові ресурси для перемоги, але він не розумів того, що давно знав Коломойський. Контроль над загальнонаціональними медіаресурсами дозволяє формувати необхідну громадську думку.
>>> 16. Слабкість політичних інститутів — одна з причин перемоги Зеленського