Категорія: ua

У листопаді та грудні 2021 року Володимир Путін, його дипломати та пропагандисти провели інформаційну кампанію, яка мала сформувати для російських громадян легітимне пояснення майбутнього вторгнення в Україну. Росіяни повинні були зрозуміти, що майбутня війна не є агресивною з боку Росії, а навпаки — це Росія захищається від агресії Заходу та нацистського режиму України. Ключовим елементом інформаційної кампанії Путіна став перелік вимог, які він висунув керівництву США та інших країн НАТО.

18 листопада, виступаючи в МЗС РФ Володимир Путін звинуватив Україну у “демонстративному невиконанні” Мінських домовленостей, а Францію та Німеччину в тому, що вони цьому сприяють. Також Путін вперше окреслив зміст майбутніх вимог: “Треба піднімати питання про те, щоб добиватися надання Росії серйозних довгострокових гарантій забезпечення нашої безпеки”.

1 грудня на церемонії вручення іноземними послами вірчих грамот Путін заявив, що отримання Росією від Заходу “гарантій безпеки” є першочерговим завданням російського МЗС. І що “потрібні саме правові, юридичні гарантії, оскільки західні колеги не виконали взяті на себе відповідні усні зобов’язання”.

2 грудня голова МЗС РФ Сергій Лавров у Стокгольмі висунув перші вимоги до Заходу. Спочатку він заявив, що “йде військове накачування України” і “повертається жахливий сценарій військового протистояння”. Далі Лавров перейшов до погроз: “ігнорування законних занепокоєнь Росії матиме найсерйозніші наслідки”. І хоча Росія “не хоче жодних конфліктів”, але “кожна держава має право обирати способи забезпечення своїх законних інтересів у сфері безпеки”.

10 грудня МЗС Росії опублікувало прес-реліз з пропозицією скасувати рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року про те, що “Україна і Грузія стануть членами НАТО”.

15 грудня Путін передав помічниці держсекретаря США Карен Донфрід пропозиції про “гарантії безпеки”, які Росія хоче отримати від Вашингтона. Через два дні, 17 грудня МЗС РФ на своєму сайті опублікувало проект майбутнього документа під назвою “Договір між Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки про гарантії безпеки”.

Майбутній документ мав ультимативний характер. Зокрема, на адресу США було висунуто вимогу відмовитися від створення військових баз у країнах колишнього СРСР та припинити будь-яке військове співробітництво з ними. Крім того, Сполучені Штати повинні були не тільки відмовитися від подальшого розширення НАТО на схід, але й вивести всі свої збройні сили з території країн, які стали членами НАТО після 1997 року. У цей список входили не тільки країни Балтії, але й майже вся Східна Європа, включно з Польщею, Чехією та Угорщиною.

Звичайно, текст ультиматуму спеціально містив умови, які було неможливо виконати. Путін готувався швидко захопити Київ, і цей документ був потрібен лише для того, щоб мати причину для початку війни.

>>> 36. Казахстан, Олімпіада та casus belli

Зміст

У березні 2021 року американська розвідка помітила масштабне розгортання російських військ поблизу кордонів України, чисельністю до 120 тисяч осіб. За словами речника Міністерства оборони США Джона Кірбі, це була найбільша концентрація російських військових поблизу України з 2014 року. Несподівана активність росіян змусила Європейське Командування Збройних сил США (EUCOM) наприкінці березня 2021 року змінити рівень оцінки ситуації між Україною та Росією з “можливої кризи” на “потенційну кризу, яка може статися в найближчому майбутньому”.

13 квітня 2021 року міністр оборони Росії Сергій Шойгу вперше визнав переміщення військ до кордонів України. Він заявив, що з метою перевірки бойової готовності після зимового періоду підготовки до західних кордонів РФ були додатково перекинуті дві загальновійськові армії та три з’єднання повітряно-десантних військ.

Згідно з аналізом українського Національного інституту стратегічних досліджень, який опубліковано ще у вересні 2021 року, весняна активність Збройних сил РФ поблизу кордонів України пояснювалася тим, що вони відпрацьовували можливість раптового удару для блокування доступу України до Чорного моря. Або, принаймні, готувались до реалізації плану з оточення українських військ на сході України. Для цього російська армія мала вдарити з двох боків: з північного кордону та Криму.

На думку експертів, Путін вирішив провести масштабні маневри не тільки для тренування своєї армії, але й для передачі новому президенту Байдену сигналу про бажання провести переговори. Він цього досяг: наприкінці травня 2021 року президенти Росії та США домовилися зустрітися в Женеві. Переговори пройшли 16 червня, джерела в Білому Домі назвали їх “конструктивними”.

За інформацією The Washington Post, перший тривожний дзвінок пролунав через місяць після зустрічі в Женеві: у липні 2021 року, коли на офіційному сайті Кремля опубліковали статтю Путіна “Про історичну єдність росіян і українців”. Здебільшого зміст цього есе складався з короткої інтерпретації історії та оцінки взаємовідносин між Росією та Україною. Проте згодом у тексті з’явилося повідомлення про те, що радянські лідери передали Україні території, історично їй не належні, і тому Росія фактично була пограбована. Наприкінці статті Путін почав відкрито погрожувати: “Ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території використовували проти Росії. А тим, хто здійснить таку спробу, хочу сказати, що таким чином вони зруйнують свою країну”.

Американським аналітикам дуже не сподобався тон автора цієї статті, тому розвідка активізувала роботу в Росії. Її результатом став висновок, що Росія все ж таки готується до повномасштабної війни з Україною. Президент Байден був проінформований про плани Путіна в жовтні 2021 року.

Зеленський отримав першу інформацію про те, що Путін готується напасти на Україну через кілька тижнів після того, як це стало відомо Байдену. Державний секретар США Ентоні Блінкен повідомив президенту України про наміри Кремля під час особистої зустрічі на конференції з питань зміни клімату в Глазго. Це сталося на початку листопада 2021 року.

Менш ніж за два тижні після зустрічі в Глазго до Вашингтону приїхали міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба і глава Офісу президента України Андрій Єрмак. Як згадує Кулеба, в Державному департаменті США неназваний високопосадовець зустрів їх з чашкою кави і посмішкою.

“Хлопці, копайте окопи” − почав чиновник. “Коли ми усміхнулися у відповідь, – розповідає Кулеба, – чиновник сказав: “Я серйозно. Починайте копати окопи… Вас атакують. Буде великий напад, і ви повинні до нього підготуватися”.

За версією Кулеби, вони з Єрмаком попросили деталі, але “їх не було”. Пізніше міністр закордонних справ України навіть заявив, що американці не передавали їм конкретні дані розвідки “аж до останніх 4-5 днів до початку вторгнення”.

Це твердження Кулеби слід сприймати з великим скепсисом, оскільки ще на початку грудня 2021 року, за три місяці до вторгнення, план Путіна був викладений на сайті німецького видання Bild і його активно обговорювали не тільки експерти, але й журналісти та блогери.

Якщо порівняти карту ймовірного наступу російських військ, опубліковану 4 грудня в Bild, та реальні напрямки вторгнення в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, то вони майже однакові. Підтвердились і спроби оточити Київ з двох боків, зокрема з боку Білорусі, і напад з Криму, і удар у бік Харкова, і напад з окупованої частини Луганської області, і удар на Волноваху. Єдина відмінність обох планів – це відсутність морського десанту в Одесу. Росіяни так і не наважилися на таку складну та ризиковану операцію.

Тобто, за три місяці до початку війни план Путіна вже був викладений в інтернеті. Це означає, що Офіс Зеленського з цим планом ознайомився, принаймні, у листопаді, за 4 місяці до вторгнення. Часу на підготовку було достатньо. Але нічого зроблено не було.

А що ж Путін та американці? Було б помилкою вважати, що адміністрація президента Байдена просто дивилася, як Росія готується напасти на Україну. Наприкінці жовтня 2021 року Білий дім запросив зустріч директора ЦРУ Вільяма Бернса з Путіним.

2 листопада Бернс прилетів до Москви, і його провели в кремлівський офіс Юрія Ушакова, радника Путіна з зовнішньої політики та колишнього посла у США. Російський президент відмовився від особистої зустрічі та вирішив поговорити з директором ЦРУ по телефону.

На початку господар Кремля поскаржився на розширення НАТО, загрозу безпеки Росії та нелегітимне керівництво в Україні. “Він дуже зневажливо відгукнувся про президента Зеленського як політичного лідера”, – згадує Бернс.

Після прослуховування короткої лекції Путіна Бернс передав йому послання Білого Дому: “Сполучені Штати знають, що ви задумали, і якщо ви вторгнетеся в Україну, ви заплатите величезну ціну”. Також він залишив лист від Байдена, в якому той підтвердив вкрай негативні для Росії наслідки будь-якого нападу на Україну.

У розмові з Бернсом Путін не заперечував правдивість розвідувальних даних, що вказують на підготовку російського вторгнення в Україну. На думку директора ЦРУ, тоді Путін ще не прийняв незворотного рішення про початок війни, але його апетит до ризику зріс.

Як американці дізналися про рішення Путіна розпочати війну? Наприкінці 2023 року серед російських військових блогерів розповсюдилася цікава інформація. Виявилося, що командувач Повітряно-десантними військами Росії, генерал Михайло Теплінський, з жовтня 2021 по січень 2022 року активно продавав акції російських компаній. З цього можна припустити, що в жовтні або навіть у вересні 2021 року Путін повідомив вищих російських генералів про неминучість війни з Україною. Очевидно, на цьому етапі, коли інформацію про майбутню війну знали, як мінімум, 10-20 осіб, від когось з них стався витік, який потрапив до американської розвідки.

>>> 35. Ультиматум Кремля

Зміст

Сценарій захоплення України полягав у тому, що це мала бути спецоперація, подібна до придушення “празької весни” в 1968 році. Про це свідчать військові плани російської армії, які через кілька тижнів після початку війни разом з полоненими солдатами потрапили до рук українських військових.

21 лютого 2022 року, за три дні до вторгнення, командування 34-ї окремої мотострілецької бригади російської армії, яка мала наступати з Криму, ознайомило особовий склад підрозділу з планом на “виконання спеціальних (бойових) завдань на території іноземних держав”. Згідно з цим документом, росіяни планували вже через п’ять днів захопити Миколаїв і висадити десант під Одесою. На дев’ятий день вони мали захопити Білгород-Дністровський і вийти на кордон з Румунією. А вранці 11-го дня війни дістатися до кордону з Молдовою та виставити там свої пости. Зрозуміло, що цей план не передбачав жодних тривалих боїв з українською армією.

Подібний план “бліцкригу” існував і для київського напрямку. За словами першого заступника міністра оборони України генерал-лейтенанта Олександра Павлюка, росіяни планували захопити Київ за три-п’ять днів. Вони збирались використати сили спеціальних операцій і повітряні десанти для захоплення аеродромів Гостомель та Васильків біля Києва. Паралельно противник планував за допомогою ракетних і авіаційних ударів знищити ППО навколо столиці, пункти управління військових частин Збройних Сил України, Національної гвардії та об’єкти критичної інфраструктури.

Після захоплення аеропортів на їхніх злітно-посадкових смугах у режимі нон-стоп мали висаджуватися додаткові сили на військово-транспортних літаках. Далі російська армія планувала захопити урядовий квартал у центрі Києва, ліквідувати або заарештувати керівництво країни та встановити в Україні маріонетковий проросійський режим. Тріумфом Путіна мав стати військовий парад російської армії на головній вулиці української столиці − Хрещатику.

Ймовірно, Кремль планував повернути до влади в Україні колишнього президента Януковича та оголосити недійсними всі законодавчі акти, прийняті Верховною Радою після його втечі 20 лютого 2014 року. Тут неоціненну допомогу окупантам мав надати Окружний адміністративний суд Києва, який за кілька тижнів до початку війни раптово прийняв до розгляду позов Януковича про незаконність позбавлення його посади. Цілком очевидно, що суд мав створити легітимну базу для відновлення влади біглого президента.

Далі Янукович мав підписати кілька договорів з Росією: про визнання російського суверенітету над Кримом та Донбасом, і про військовий і політичний союз між Україною та Росією. Цілком можливо, крім того, у Путіна були додаткові умови, про які ми не знаємо. Ну і, нарешті, через кілька тижнів або місяців Янукович мав подати у відставку та передати владу Віктору Медведчуку. За цей час старий склад Верховної Ради мав призначити Медведчука своїм спікером. Згідно з українською Конституцією, спікер парламенту стає виконуючим обов’язки президента у випадку його відставки або смерті.

Подальші плани Путіна і Медведчука нам не відомі. Скоріше за все, вони планували повну інтеграцію України до складу Росії за зразком об’єднання Східної та Західної Німеччини. Для західноукраїнських областей готувався окремий сценарій.

Очевидно, також існував план Б, якщо українська армія продовжить опір і після падіння Києва почне відступати на Захід України. Хоча ми не знаємо цього плану, є неофіційна інформація, що лінія фронту мала зупинитися на адміністративних кордонах західноукраїнських областей. Це пояснюється двома причинами. По-перше, Путіна нібито лякала перспектива багатьох років боротьби з новим “бандерівським” підпіллям, як це відбувалося при Сталіні у 1940-х і 50-х роках. По-друге, населення Західної України, що має набагато менше культурних зв’язків з росіянами, завадило б швидшій русифікації всього іншого населення.

Ймовірно, Західна Україна мала стати російським протекторатом на кшталт “режиму Віші” у Франції. Але ось хто мав би взяти на себе роль маршала Петена, залишається загадкою.

Є вагомі підстави вважати, що в разі захоплення України для українців готувалася повна асиміляція серед росіян. Соціально активних громадян, помічених у проукраїнській діяльності, чекав, як мінімум, арешт. Реалізацію цього сценарію ми могли спостерігати на окупованих територіях Півдня та Сходу України. Перше, що починали росіяни в захоплених містах і селах, це був пошук і затримання громадян, які мали проукраїнську позицію. Потім, через кілька тижнів, зі шкільних і міських бібліотек вилучали українські книги, у тому числі художню літературу. Процес шкільної освіти переводився на російську мову та російські підручники.

На відміну від радянських лідерів, які гарантували українцям мінімальні національні права, Путін неодноразово заявляв, що ця ідея Леніна помилкова. Нинішній президент Росії давно живе в імперському маренні, в якому українців як окремої нації просто не існує. Тому абсолютно зрозуміло, що знищення українських книг та україномовної освіти логічно вписується в цю теорію, адже наявність літератури на власній мові — це одна з ознак нації.

>>> 34. Останні приготування до війни

Зміст

Як відомо, вживання водієм алкоголю може призвести до автомобільної аварії. Мабуть, ніхто не буде заперечувати це твердження. Але якщо ви за півгодини до поїздки вип’єте 100 або 150 грамів бренді, горілки або якогось іншого міцного напою, це зовсім не означає, що ви обов’язково потрапите в ДТП. Ні, має виникнути сукупність умов, яка призведе до аварії.

Припустимо, п’яний водій — це ризик, який складає в цій сумі 20%. Перевищення швидкості — ще 20%, погана видимість на дорозі — 10%, слизька дорога — 20% і, нарешті, раптова поява на дорозі іншого учасника руху — останні 30%. Все! Бінго! Достатньо чотирьох або навіть трьох компонентів, щоб ви потрапили в ДТП. Але якщо у вас є лише один компонент, а інші умови відсутні, то, швидше за все, вам якось вдасться доїхати до дому.

На момент написання цих рядків війна триває, і воєнний стан в Україні накладає певні обмеження на критику дій влади. Тому українське суспільство ще не повністю розуміє причини російського вторгнення та катастрофічних подій першого місяця війни. Закриття телеканалів Медведчука — лише одна з причин, чому Путін вирішив напасти на Україну. І навіть не головна з них.

Зеленський міг не тільки закрити проросійські телеканали — він міг навіть за допомогою своїх кишенькових суддів дати Медведчуку довічне ув’язнення за державну зраду. І не розпочалася б після цього війна. Але тут є одна умова: якби Україна мала сильну армію та була готова до оборони.

Подальші події показали, що некомпетентні дії українського президента та неймовірна корупція з державними фінансами стали саме тим механізмом, який випустив джина з пляшки. Путін і його підлеглі уважно спостерігали за ситуацією в Україні. І, очевидно, в другій половині 2020 року лідер Росії прийняв рішення готуватися до нападу. Закриття телеканалів Медведчука лише зміцнило його впевненість у тому, що це необхідно зробити до того, як Зеленський піде зі своєї посади.

Існує цілий комплекс причин, чому розпочалася війна. Перша з них уже озвучена. Путін втратив можливість впливати на українську політику політичними методами. Закриття телевізійних каналів, що належали Віктору Медведчуку, різко знизили шанси проросійських сил на наступних виборах.

Наступна причина війни — це провалена підготовка до оборони. Державне оборонне замовлення на 2020 рік в Україні було зірвано. До кінця вересня 2020 року Міністерство оборони не використало понад 20 мільярдів гривень на закупівлю озброєнь і ремонт техніки. Вперше за кілька років, у державному бюджеті 2021 року зменшилося фінансування армії. Уряд і призначений Зеленським міністр оборони України Андрій Таран скоротили або саботували програми переозброєння армії. Зупинена програма виробництва ракет “Вільха”. Держава не виділила фінансування Павлоградському хімічному заводу, який виробляв ракетне паливо. В результаті завод був зупинений, 687 працівників звільнено.

Про катастрофічний стан української армії напередодні війни свідчить хоча б той факт, що за три роки (2019 – 2022) уряд не закупив жодного снаряда для Збройних сил. Тому вже через кілька днів після повномасштабного вторгнення Україна була змушена просити західні країни про термінову допомогу в поставках артилерійських снарядів. До війни президент і його оточення були значно більше зацікавлені в фінансуванні свого мегапроекту “Велике будівництво”. На відміну від армії, тут держава щедро виділяла приватним компаніям десятки мільярдів гривень.

Третя причина — падіння проамериканської влади в Афганістані. Блискавична перемога талібів і зданий без бою Кабул дуже надихнули Кремль. Російські пропагандисти почали транслювати на своїх медійних площадках фантазії про те, як українські чиновники будуть битися за місця в літаках, які відлітають на Захід із Борисполя. Сценарій, за яким влада Зеленського впаде так само, як уряд Ашрафа Гані, розглядався у Москві досить серйозно.

Четверта причина війни − грубі помилки російської розвідки при аналізі ситуації в Україні. Ми не знаємо точно, яку роль зіграли розвіддані на рішення Путіна. Не виключено, що деякі російські аналітики скептично ставилися до можливості повторення афганського сценарію 2021 року. Але Путін вирішив спиратися на дані, які йому більше подобалися. Вони передбачали, що спротив України протримається не більше кількох днів.

Звичайно, Путін вважав себе великим знавцем українського питання. Але тепер уже всім зрозуміло, що він припустився помилки, причому не першої. І в 2004 році під час першого Майдану, і в 2014 році під час другого Майдану, він недооцінив рівень самоорганізації українського суспільства та наполегливо відмовлявся враховувати місцеву специфіку. Путін чомусь завжди використовує радянський шаблон. Він досі вважає, що ситуація в Україні подібна до російської, як це було десятки років тому за часів СРСР.

Справді, українці дуже схожі на росіян. Однак є й істотні відмінності, не тільки у ментальності, а й, що важливіше, в громадських відносинах. За 30 років незалежності в Україні з’явилися потужні громадянські і політичні інститути, які не допустили закріплення авторитаризму та повернення до російсько-центричної моделі розвитку.

Путін недооцінив вплив Західної України, яка в історії країни кілька разів грала роль “українського П’ємонту”, катализатора національного відродження. Він недооцінив роль українських церков (Київського патріархату, який пізніше трансформувався в ПЦУ, і греко-католицької церкви). Путін не звернув увагу на наявність в Україні демократичних партій, представлених у парламенті. І, нарешті, він не врахував вплив українських олігархів.

Усі ці причини відсутні в Росії. Там немає регіону, де живе чверть населення країни, і який повністю відкидає євразійський вектор розвитку. Там немає натяку на самостійну громадську позицію Російської православної церкви. І, звичайно, в Росії демократична опозиція вже давно не представлена у парламенті, а олігархи чітко засвоїли правило не грати в політику.

>>> 33. У чому полягав російський сценарій

Зміст

Перед початком війни Кремль приділяв велику увагу дезінформації щодо причин нападу на Україну. За правилами російської пропаганди, брехні має бути багато. Це потрібно, щоб заплутати цільову аудиторію. Людина повинна обирати не між брехнею та правдою, а між різними версіями брехні. Так їй буде важче дістатися до реальних причин чи подій.

Намагаючись пояснити майбутню агресію проти сусіда, Путін пропонував своїм співвітчизникам повірити в страшні американські біолабораторії на території України, зростання неонацизму, необхідність захисту населення Донбасу, розширення НАТО і навіть спроби України створити атомну бомбу. За кілька днів до вторгнення російські спецслужби інсценували кілька обстрілів своєї території нібито з боку України. Але цей Гляйвіцький інцидент був зроблений настільки невміло і недбало, що в нього не повірили навіть російські Z-патріоти.

Насправді рішення Путіна розпочати повномасштабну війну виникло під впливом зовсім інших факторів. Першим (але не головним) з них стала перемога Зеленського на президентських виборах у квітні 2019 року.

Кремль дуже хотів перемоги Зеленського. Президент Порошенко, з усіма його недоліками, послідовно проводив політику, яка зовсім не влаштовувала Путіна. Він зміцнював українську армію, при ньому 30 місяців поспіль зростала економіка, він досяг автокефалії для Української православної церкви і безвізового в’їзду громадян до Євросоюзу. Якби ситуація продовжувалася такими темпами, то наприкінці другого президентського терміну Україна цілком могла отримати дорожню карту для вступу в ЄС.

Напередодні президентських виборів, у березні 2019 року, головний редактор російської радіостанції “Ехо Москви” Олексій Венедиктов заявив, що Путіна влаштовує будь-який президент України, який зробить цю країну слабшою.

“Я розумію, що хто завгодно, крім Порошенка. На мою думку, якщо говорити про нашого, проросійського кандидата в президенти України, то у нас це містер Хаос. Чим більше хаосу, чим слабший кандидат, тим Путін вважає, що це вигідніше Росії. Власного кандидата у нас немає: Тимошенко, Зеленський, Бойко, ще якісь люди — не суттєво. Містер Хаос нас задовольняє”, − сказав Венедиктов.

Звичайно, сама по собі перемога Зеленського не була причиною війни. Але вона створила потрібні умови. Некомпетентний президент України для Путіна був надією на те, що політика Порошенка в бік Європи, як мінімум, сповільниться. Також було б бажано, щоб новий президент покращив відносини з Росією. Для початку, добре б було, щоб Україна забула про Крим і змирилася з владою сепаратистів у Донбасі.

Програма-максимум для Путіна передбачала призначення на посаду голови уряду Віктора Медведчука або повернення до влади колишнього президента Віктора Януковича. Так чи інакше, але Венедиктов правий: російському керівництву дуже хотілося, щоб ситуація в Україні погіршилася.

Деякий час Путін вичікував. Він розраховував, що йому вдасться якимсь чином розширити політичний вплив українських партій, лояльних Кремлю. Для цього на наступних парламентських виборах в Україні проросійські партії мали отримати той відсоток голосів, який дозволить їм претендувати на участь у парламентській коаліції. Якщо це вдасться, то тоді можна сподіватися, що Медведчук стане спікером парламенту або віце-прем’єром. Путін дуже сподівався повернути представників проросійських сил до виконавчої влади України.

Щоб посилити вплив Медведчука, Путін подарував його дружині − колишній телеведучій Оксані Марченко − право на освоєння одного з трьох найбільших нафтових родовищ Росії. Мова йде про Гавриковське родовище в Ханти-Мансійському автономному окрузі. За задумом Путіна, кіпрська компанія Марченко буде видобувати нафту в Росії, продавати її, а на отримані гроші купувати і фінансувати телеканали в Україні.

До певного часу ця схема успішно працювала. Ще за Порошенка Медведчук почав скуповувати інформаційні телеканали. За відносно короткий час через підставних осіб він став власником телевізійних каналів NewsOne, ZIK і “112 Україна”. У листопаді 2019 року, вже при Зеленському, Медведчук відкрив ще два телеканали: “Перший незалежний” і UkrLive.

Примітно, що всі проросійські медіаресурси, включаючи телеканали Медведчука, перед виборами президента безжально критикували Порошенка і досить нейтрально оцінювали перспективи Зеленського. Це продовжилося і після обрання нового президента. Критика на адресу Порошенка звучала, щоб максимально знизити відсотки його партії на найближчих парламентських виборах. До Зеленського поки придивлялися, очевидно, розраховуючи на можливу участь у майбутній коаліції та формуванні уряду.

Все змінилося 22 липня 2019 року, після підрахунку голосів на позачергових виборах до Верховної Ради. Проросійський блок партій “Опозиційна платформа − За життя” отримав не так вже мало: 13,05% голосів. Це дало їм можливість завести в парламент 43 депутати. Щоправда, партія Шарія, ще одна прокремлівська сила, за результатами парламентських виборів 2019 року не подолала 5-відсотковий бар’єр, отримавши всього 2,23% голосів.

Справжнім триумфатором на позачергових парламентських виборах стала пропрезидентська партія “Слуга народу”, яка вперше в історії України зуміла сформувати монобільшість. Партія Зеленського отримала 43,16% голосів. Разом з депутатами, обраними по одномандатних округах, цього вистачило на формування більшості без участі інших партій. Це означало, що бажання Путіна впливати на рішення українського уряду не здійсниться, як мінімум, найближчі 4 роки.

Оскільки Медведчук і Бойко вже не сподівалися на отримання посад у уряді або навіть у керівництві парламенту, проросійські телеканали почали поступово критикувати президента. Тут знову варто згадати, що Зеленський дуже гостро реагує на критику. Він просто ненавидів будь-які критичні висловлювання на свою адресу, трансльовані з телеканалів Порошенка і Медведчука. Але оскільки Порошенко відноситься до проєвропейської опозиції і має достатньо великий авторитет, зокрема у Вашингтоні та європейських столицях, його медіаресурси не можна просто так закрити, як десь у Венесуелі чи Азербайджані. Це одразу викличе скандал і звинувачення в утисках свободи слова. Президент України, як ми знаємо, позиціонує себе як демократичного лідера.

Але якщо телеканали ненависного Порошенка закрити не можна, то до телеканалів Медведчука ця заборона не стосується. Віктор Медведчук припустився великої помилки. Він чомусь почав думати, що його статус “кума Путіна” і неофіційного представника Кремля в Україні дає йому певні привілеї, які Зеленський порушити не насмілиться. Але виявилося, що український президент абсолютно байдужий до цього статусу.

Зеленський не хотів терпіти та дивитися, як пропагандисти Медведчука зі своїх телеекранів систематично руйнують його рейтинг. Перший рік свого президентства, на хвилі фантастично високої популярності серед народу, він ще міг не звертати на це увагу. Однак критики на телеекранах ставало все більше, в тому числі новинних сюжетів про корупцію у владі. Останньою краплею стала інформація про те, що батько Зеленського дуже засмучений нападками журналістів на свого сина. Мова йшла саме про телеканали Медведчука, які до певного часу дуже любив дивитися Олександр Зеленський. Навіть ходили чутки, що батько президента отримав через це серцевий напад.

2 лютого 2021 року президент ініціював рішення Ради національної безпеки та оборони про запровадження санкцій проти народного депутата Тараса Козака, телеканалів “112 Україна”, NewsOne та ZIK. Козак потрапив під санкції, тому що формальним власником цих телеканалів був він, а не Медведчук чи його дружина Оксана Марченко. Приблизно така ж схема власності існувала і на каналі Порошенка. До 2021 року “Прямий” був оформлений на колишнього голову Київської міської адміністрації Володимира Макеєнка, хоча реально всім керував Порошенко.

Цікаво, як відреагував на санкції та вимкнення з ефіру телеканалів Медведчука батько українського президента. Наступного дня Олександр Зеленський в інтерв’ю журналістам заявив, що підтримує заборону телеканалів “112 Україна”, NewsOne та ZIK, тому що їхня риторика не відповідає дійсності.

“Так, як його поливають, − ні в одній країні такого немає… Один бруд ллють… Ось кажуть, корупція зросла в шість разів. А дивишся міжнародні результати − на три сходинки піднялася”, − розповів Зеленський-старший.

Закриття телеканалів Віктора Медведчука мало далекосяжні наслідки. Своїм рішенням Володимир Зеленський показав Путіну, що, на відміну від Порошенка, він не дозволить пропагандистам руйнувати свій рейтинг і розхитувати політичну ситуацію. І тут господар Кремля зрозумів, що відсутність медійної підтримки ставить хрест на його планах привести до влади в Україні проросійські сили. Іншими словами, Путін втратив останні ілюзії, що Медведчук коли-небудь зможе зайняти високий пост в українському уряді.

Чи треба було закривати проросійські телеканали? Звичайно, але за умови, що у тебе є сильна армія і ти готовий до наслідків. Усім давно було зрозуміло, що Медведчук зрадник, і його медіапроекти фінансуються за рахунок Росії. Але Зеленський мало думав про довгострокові наслідки і точно не готувався до можливої ескалації військових дій. Оскільки у українського президента не було достатньо досвіду в міжнародній політиці, і він оточив себе такими ж некомпетентними друзями, йому здавалося, що все якось владнається. Логіка Зеленського була по-дитячому проста та наївна: війна нікому не вигідна, тому Путін її не розпочне.

>>> 32. Ідеальний момент для Путіна

Зміст