Автор: admin

Будучи досвідченим фахівцем у сфері мас-медіа, Зеленський розумів, що його популярність значною мірою тримається на лояльності загальнонаціональних телеканалів. Історія Порошенка показала, що харизми та відданості базового електорату недостатньо для перемоги. Виборець має перебувати в атмосфері, яка створює ілюзію відсутності життєздатної альтернативи діючому президенту. Саме так колись зробив Путін на початку свого першого президентського терміну. І, як бачите, досяг успіху в знищенні усіх потенційних конкурентів.

У Володимира Зеленського, як виявилося, є деякі риси авторитарного правителя. Наприклад, він дуже не любить критику. Можна навіть сказати, що просто її ненавидить. Як згадував колишній голова Офісу президента Андрій Богдан, Зеленський навіть писав йому о другій годині ночі, щоб дізнатися інформацію про якогось маловідомого автора критичного поста у Facebook. Богдана це дуже дивувало, адже колишній комік “Кварталу 95” сам прийшов до влади, використовуючи не тільки жорстку критику, але й найогидніші способи висміювання своїх опонентів.

Болісна реакція на будь-яку критику у Зеленського поєднувалася з гострим бажанням не допустити, щоб опозиційні медіа мали доступ до широкої аудиторії. Наприклад, вже в перший рік президентського терміну Зеленського спостерігачі помітили, що він і його колишній бізнес-партнер Ігор Коломойський кілька разів з негативом згадували Томаша Фіалу: чеського інвестора, який багато років живе та веде бізнес в Україні.

Здавалося б, хто такий Фіала? Він поки не олігарх — його статок оцінюється приблизно у 200 мільйонів доларів, що не так вже й багато в порівнянні з іншими. Він не друг Порошенка, у нього немає телеканалу, і взагалі він іноземець, який в Україні знаходиться з посвідкою на проживання. Але якщо придивитися до особистості Томаша Фіали уважніше, то все стає на свої місця. Зеленський і Коломойський відчули небезпеку, оскільки Фіала почав скуповувати та відкривати медіа-ресурси. За кілька років він і його компанії отримали контроль над журналом “НВ”, однойменним сайтом, радіостанцією та двома сайтами фінансових новин.

В Україні існують випадки, коли людина не з команди діючої влади володіє медіа-холдингом. Але якщо власник цих медіа не хоче проблем, то він повинен, принаймні, демонструвати лояльність до президента. Наприклад, мер Львова Андрій Садовий через свою сім’ю контролює невеликий за українськими мірами телеканал 24, новинний сайт Zaxid.net та мережу радіостанцій Радіо Люкс. У нього немає проблем з ліцензіями чи податковими перевірками. І на адресу самого Садового ніколи не звучала критика з боку президента. Просто так збіглося, що медіаресурси мера Львова дуже лояльно ставляться до Володимира Зеленського.

На відміну від Андрія Садового, чеський інвестор Томаш Фіала демонстрував незалежну позицію, хоча і до опозиції його ніяк не можна віднести. Тим більше, враховуючи, що його статус перебування в Україні забороняє вести політичну діяльність. Але для Зеленського сам факт, що нелояльна до нього людина має доступ до великої аудиторії, вже представляв небезпеку.

Фіала теж, очевидно, зрозумів, що його самостійність на медіаринку почала турбувати президента, тому в найближчій перспективі це може загрожувати його інвестиційному бізнесу. Проблему вирішили трохи незвичним для України способом. Щоб отримати гарантію відсутності проблем з боку влади, Фіала восени 2021 року купив одне з найвпливовіших політичних інтернет-видань — “Українська правда”. Навряд чи воно було йому потрібно, як з інвестиційної точки зору, так і для розширення політичного впливу. Тим більше що новий власник публічно пообіцяв не втручатися в редакційну політику сайту. Однак сам факт володіння “Українською правдою” зняв з Фіали всі претензії з боку Зеленського. Адже в іншому випадку видання знову могло змінити власника. І популярний сайт міг отримати нового редактора. Скажімо, когось більш дружнього до Порошенка чи Медведчука.

Іншими словами, це був пакт про ненапад і взаєморозуміння. “Українська правда” залишилася нейтральною до Зеленського (хоча Порошенка, наприклад, вони завжди не любили), а президент забув прізвище Фіали. І справді, після того, як чех став власником “Української правди”, Володимир Зеленський на своїх пресконференціях і інтерв’ю більше жодного разу не згадав Томаша Фіалу.

Що стосується опозиції, то президент з самого початку цілеспрямовано обмежував її вплив на телевізійному ринку. І якщо тиск на медіахолдинг Медведчука можна було легко пояснити його зв’язками з Кремлем, то з проєвропейською опозицією у вигляді Порошенка довелося вигадати іншу схему. Допомогла війна і воєнний стан.

Через місяць після початку війни державний регулятор вимкнув з кабельних мереж і цифрового ефіру три опозиційні телеканали, лояльні Петру Порошенку: “Прямий”, “5 канал” і “Еспресо”. У них залишилося тільки мовлення на YouTube та деяких стрімінгових сервісах, що значно звузило українську аудиторію.

В той же час найбільші загальнонаціональні канали, контрольовані олігархами, увійшли в “Єдиний телемарафон” — державний телеканал, який цілодобово транслює новини і відеосюжети, переважно про ситуацію в країні та на воєнну тематику. Ідея цього проекту полягала в тому, що телеканали “1+1”, “ICTV” та “СТБ” будуть постачати для марафону контент у вигляді новин і телевізійних сюжетів, а держава їм за це буде платити.

Намагаючись встановити контроль над інформаційним простором, у Зеленського не забували заробляти на державному телебаченні. Наприклад, у державному бюджеті на 2024 рік уряд виділив на фінансування парламентського телеканалу “Рада” 170 млн гривень (приблизно 4 млн доларів). Виявилося, що дві третини цих грошей без конкурсу передали приватній компанії “Кінокіт”, яка належить колишньому заступнику голови Офісу президента Кирилу Тимошенку. Замість того, щоб створювати телевізійний контент на базі телеканалу “Рада”, його керівник уклав контракт на виготовлення контенту у приватної фірми чиновника Офісу президента.

Доступ до державних фінансів дозволив команді Зеленського вирішити відразу два питання. Після обмеження впливу опозиції на виборців, вони почали фінансувати збиткові олігархічні телеканали за рахунок держави та створили чергову корупційну схему власного збагачення. Від керівників телеканалів вимагали лише одного: жодної критики на адресу президента.

У січні 2024 року в Києві майже одночасно сталися дві події, кожна з яких пов’язана з критикою Зеленського. Через два дні після того, як журналіст видання “Дзеркало тижня” Юрій Ніколов на одному з YouTube-стрімів вкрай негативно охарактеризував професійні якості президента, в його квартиру намагалися вдертися невідомі чоловіки. Вони стукали в двері, кричали, що відправлять Ніколова на фронт, називали його зрадником і провокатором. Після цього хулігани, знімаючи все на камеру телефону, обклеїли двері квартири журналіста листівками з образами. Приблизно через 15 хвилин це відео опублікували в телеграм-каналі “Карточный офис”, який часто ділиться інсайдами з Офісу президента.

Ще через кілька днів в інтернеті був опублікований відеозапис з прихованою камерою з готельного номера, на якій показані журналісти проекту Bihus Info під час вживання наркотиків на приватній новорічній вечірці. Цей проект давно відомий своїми антикорупційними розслідуваннями, на його YouTube-канал підписано біля одного мільйону людей. За кілька місяців до появи відеозапису з наркотиками журналісти Bihus Info випустили на своєму каналі серію відео з розслідуваннями корупції соратників Зеленського.

Незважаючи на те, що президент Зеленський публічно засудив тиск на журналістів, замовники обох інцидентів так і не були знайдені. Примітно, що подібна практика переслідування журналістів за участю спецслужб була широко поширена за часів президента Януковича.

>>> 29. Причини конфлікту з мером Києва Кличком

Зміст

Як справжній популіст, Володимир Зеленський не любив обмежувати себе в обіцянках, які він із задоволенням роздавав виборцям. Зрозуміло, майже всі вони так і залишились фантазіями. Наприклад, 7 червня 2021 року президент пообіцяв за три роки висадити в Україні 1 мільярд дерев. Дуже хороша і смілива ініціатива, враховуючи, що Україна має непропорційно високу площу орних земель і вкрай малу площу лісів по відношенню до загальної площі країни. Лише одна проблема: реалізувати таку ідею на практиці неможливо.

Критики президента у соціальних мережах одразу підрахували: щоб посадити в Україні мільярд дерев за три роки, потрібно садити більше 10 дерев на секунду. Експерти також поставили під сумнів ініціативу президента:

“Якщо садити дерева з густиною 1 дерево кожні 5 метрів (так виглядає досить густий ліс), то на одному гектарі поміститься 492 дерева. На квадратному кілометрі відповідно у сто разів більше – 49200 дерев. 330 мільйонів дерев на рік займуть 6 тисяч 775 квадратних кілометрів. За три роки це буде 20,3 тисячі квадратних кілометрів, що становить більше 3,6% підконтрольної (уряду) території України”, – повідомив директор асоціації “Енергоефективні міста України” Святослав Павлюк.

Наступні події показали, що чиновники, яким Зеленський доручив втілення свого задуму, трохи його виправили. На сайті “Зелена країна” вони показували красиві цифри посаджених дерев, але при детальному розгляді виявилося, що мова йде не про створення нових лісів, а про оновлення старих, вже існуючих лісів. Наприклад, за час весняної висадки у 2023 році лісівники відзвітували про оновлення 11988 гектарів лісу, але при цьому нові ліси створили лише на 542 гектарах. На практиці це означало, що реалізація проекту президента йде успішно, але кількість нових лісів вряд лише сильно збільшиться. Хоча Зеленський у своєму виступі мав на увазі саме збільшення площі лісів.

Ще один мегапроект президента, який він озвучив у 2020 році, був пов’язаний зі створенням державної авіакомпанії − Ukrainian National Airlines (UNA). Зеленський навіть пообіцяв виділити для старту нового авіаперевізника близько 100 млн доларів. Досі незрозуміло, що спонукало президента запропонувати таку ідею. Пасажирські авіаперевезення – це складний і низькорентабельний бізнес. Більш ніж ймовірно, що в разі свого створення державну авіакомпанію практично одразу спіткала б доля “Укрзалізниці” – національної залізничної компанії, яка з року в рік показує збитки. Бюджет України не настільки багатий, щоб запускати проекти, які кожного року потребуватимуть субсидій, як мінімум, на кілька мільйонів доларів.

Деяке занепокоєння викликав той факт, що ідея Зеленського про створення Ukrainian National Airlines виникла на тлі майбутнього банкрутства найбільшої приватної авіакомпанії України − Ukraine International Airlines, більш відомої як МАУ. Найбільшим її акціонером був усім відомий Ігор Коломойський. Багато років МАУ досить успішно працювала як основний авіаперевізник в Україні. Звичайно, багатьох не влаштовував той факт, що за внутрішній рейс на 800 кілометрів доводилося платити 200 доларів, але іншого вибору не було.

Починаючи з 2015 року, справи у МАУ почали погіршуватися. Після анексії Криму авіакомпанії доводилося облітати територію Росії, що відразу зробило польоти в Азію неконкурентними. Згодом, у 2018 році, держава значно спростила умови роботи авіакомпаній-лоукостерів. В результаті українці почали масово літати в Європу через лоукости. Це стало важким ударом по МАУ, оскільки її бізнес-модель була побудована на високих цінах і монополізації ринку. Поступово авіакомпанія Коломойського почала накопичувати борги перед державним аеропортом Бориспіль і підприємством аеронавігаційних послуг “Украерорух”. На момент банкрутства МАУ загальна сума боргу компанії перед державою досягла 100 млн доларів.

15 лютого 2022 року, за 9 днів до початку повномасштабної війни, Ігор Коломойський висловив готовність передати державі частину акцій МАУ в обмін на борги. Досить цікава пропозиція, враховуючи, що станом на початок лютого 2022 року авіакомпанія Коломойського вже майже нічого не коштувала. Майже весь авіапарк МАУ належав зарубіжним лізинговим компаніям, які за кілька тижнів до російського вторгнення забрали свої літаки. Нерухомість МАУ була переоформлена на інші компанії або продана за судовими позовами приватних кредиторів. Ймовірно, весь сенс створення Ukrainian National Airlines полягав у викупі боргів у авіакомпанії Коломойського. Хоча конкретних доказів цьому немає. У зв’язку з початком війни проект заморожений.

Не менш цікаво, як Володимир Зеленський намагався шукати гроші на свої повітряні замки. У вересні 2021 року президент Зеленський під час візиту в США зустрівся з представниками американського бізнесу та представив план трансформації української економіки. За даними Forbes, на презентації іноземцям запропонували виділити Україні 364 млрд доларів, з них 178 млрд доларів у якості міжнародної допомоги. Статті витрат проекту включали різноманітні галузі економіки. Наприклад, уряд бажав отримати 12 мільярдів доларів на будівництво теплових електростанцій на біопаливі, 25 мільярдів для виведення з експлуатації застарілих вугільних електростанцій, будівництва кількох атомних енергоблоків, гідро- та вітрових електростанцій. Ще 28,8 мільярдів доларів потрібно для поліпшення існуючої нафтогазової системи. Список був величезний, аж до будівництва президентського інноваційного університету, на який американцям пропонували виділити 100 мільйонів доларів.

Важко припустити, яке відношення до цього фестивалю благодійності могли мати американські інвестори, оскільки план трансформації України представили саме для них. Презентація не отримала якогось практичного продовження і лише показала, що автори проекту мають дуже поверхневе розуміння інвестиційного бізнесу.

У липні 2022 року, вже під час війни, прем’єр-міністр Денис Шмигаль представив на конференції в Лугано (Швейцарія) десятирічний план відновлення України. За словами глави уряду, на реалізацію цього проекту потрібно 750 мільярдів доларів, частину з яких пропонувалося взяти з заморожених на Заході російських активів.

Зміст плану відновлення в цілому нагадував документ, який роком раніше представили американцям. З урахуванням того, що велика частина грошей буде витрачена на відновлення зруйнованої інфраструктури. Про масштаб нового проекту говорив хоча б той факт, що на розвиток української культури та спорту пропонувалося виділити 20 мільярдів доларів.

Наївність, з якою український уряд звертався за фінансовою допомогою, оманлива. Про це на конференції Ukraine Recovery Forum в Лондонській школі економіки сказала колишня глава українського Національного банку Валерія Гонтарева.

“Коментарі, які іноді можна почути від представників української влади, в дусі, що “нам потрібен трильйон доларів”, викликають у наших партнерів здивування. Один із представників великого донора України зазначив, що світове співтовариство, коли, наприклад, допомагає постраждалій в результаті природного лиха країні, не просто дає гроші (а трильйон – це сім довоєнних ВВП України), а допомагає відбудуватися”, — сказала Гонтарева.

Гонтарева, як людина, добре знайома з українською політикою, завуальовано натякнула, що не можна просто давати величезні гроші в руки Зеленському та його друзям. Частина з них буде просто розкрадена. Країни Заходу повинні самі контролювати розподіл більшої частини коштів, які будуть виділені на відновлення України. Звичайно, якась частина грошей піде на бюджетну підтримку. Але реалізація інфраструктурних проектів має суворо контролюватися представниками країн-донорів. Інакше, як мінімум, 20-30% виділених коштів зникнуть.

Що стосується Валерії Гонтаревої, то її історія дуже повчальна. Як відомо, у 2015-2016 роках саме вона провела чистку банківської системи України, в результаті якої ПриватБанк перейшов під контроль держави. Оскільки Коломойський оголосив її своїм особистим ворогом, перед приходом до влади Зеленського Гонтарева була змушена виїхати з України. Як згодом виявилося, це було своєчасним рішенням. 22 квітня 2019 року, наступного дня після другого туру президентських виборів і гучної перемоги Володимира Зеленського, Генеральна прокуратура України викликала Валерію Гонтареву на допит для вручення підозри у вчиненні злочину. На той час колишня глава Нацбанку вже жила в Лондоні, де викладала в Лондонській школі економіки. В інтерв’ю журналістам вона назвала вимогу прокуратури політичним переслідуванням і відмовилася приїхати в Київ, заявивши, що “в Україні може статися що завгодно”.

Ці побоювання були не даремні. У ніч на 17 вересня 2019 року невідомі особи спалили будинок Валерії Гонтаревої у передмісті Києва. Незважаючи на галас у пресі, паліїв так і не знайшли. А через місяць, в ефірі телеканалу Коломойського “1+1” артисти гумористичного шоу “Вечірній квартал” заспівали насмішкувату пісню “Горіла хата, палала…”, текст якої був прямо пов’язаний з колишньою главою Національного банку.

Генпрокуратура кілька разів наполегливо запрошувала Гонтареву приїхати в Україну. Але вони так і не наважилися оголосити її в міжнародний розшук. Всім було очевидно, що за цією історією стоїть особиста помста Коломойського. Тим більше, що сам олігарх цього особливо і не приховував. 2 травня 2019 року в інтерв’ю Bihus Info Ігор Коломойський заявив, що при необхідності Гонтареву доставлять в Україну “приватним порядком”.

“Якщо вона не прилітає, нічого страшного, ми її привеземо, якщо буде потрібно… Приватним порядком”, − сказав Коломойський.

>>> 28. Тиск на незалежні ЗМІ

Зміст

Одна з головних проблем Зеленського полягала в тому, що він не контролював антикорупційні органи. Створене в 2015 році Національне антикорупційне бюро (НАБУ) формально мало незалежний статус і не підпорядковувалося президенту, хоча й координувало свою діяльність з Генеральною прокуратурою. Теоретично це могло загрожувати неприємностями багатьом людям з команди Зеленського. З огляду на українську специфіку, до суду така справа не дійшла б, але навіть оприлюднення в пресі звинувачення в корупції могло серйозно зашкодити кар’єрі будь-якого політика.

Цікаво, що НАБУ за часів Зеленського не проявляло особливої активності у розслідуванні корупції серед оточення президента та депутатів його фракції. Наприклад, їх зовсім не цікавила інформація про неофіційну зарплату, яку платять депутатам фракції “Слуга народу”. І їх не хвилювало, чому розкрадаються державні кошти на підрядах з будівництва та ремонту доріг.

Але якийсь результат НАБУ все ж мало показувати. Створення Антикорупційного бюро та початок його діяльності відбувалося за активної підтримки урядів США та країн Західної Європи. Очільники західних посольств почали, як мінімум, цікавитися, коли ж НАБУ почне боротьбу з топ-корупціонерами. Першим іменем у цьому списку був Ігор Коломойський.

Незважаючи на те, що між Зеленським і Коломойським існували деякі розбіжності щодо справи ПриватБанку, в усіх інших питаннях олігарх отримав від нової влади режим максимальної співпраці. Менеджмент Коломойського керував великими державними підприємствами, а його приватні компанії отримували дешеву електроенергію від державних електростанцій, яку потім перепродавали іншим підприємствам.

У перші тижні після початку війни Коломойський настільки обнаглів, що його компанія “Юнайтед Енерджі” просто вкрала у державного “Укренерго” 716 млн грн. (24 млн доларів). Це сталося в березні 2022 року, коли “Юнайтед Енерджі” купила в “Укренерго” електроенергію за пільговою ціною з відстрочкою платежу, після чого відразу продала її зі своєю націнкою, а отримані кошти (716 млн грн) вивела на рахунки закордонної компанії.

Керівництво НАБУ продовжувало обережно балансувати між Зеленським і Заходом, закриваючи очі на Коломойського, але питання ставало принциповим. Всім було зрозуміло: Коломойський — це Аль Капоне в світі української корупції, і без його арешту важко пояснити американцям, у чому ж полягають результати роботи антикорупційних органів України.

У вересні 2023 року Ігор Коломойський несподівано отримав три підозри у вчиненні злочинів: від Бюро економічної безпеки, Служби безпеки України та Офісу генерального прокурора. Олігарха підозрювали в шахрайстві, заволодінні та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. На цьому місці слід звернути увагу, що всі три згаданих правоохоронних органи входять у вертикаль влади, яку контролює президент.

Цікаво, що слідчі чомусь забули подати клопотання про арешт майна Коломойського, хоча в справах про шахрайство у великих розмірах це обов’язкова процедура. Після арешту олігарха помістили в ізолятор тимчасового утримання СБУ. Ця організація, на відміну від НАБУ, перебуває під повним контролем президента Зеленського.

Ще однією дивною деталлю цієї справи стало те, що Коломойський відмовився виходити на волю під заставу в розмірі 509 мільйонів гривень (14 млн доларів). На перший погляд, це рішення важко пояснити, враховуючи те, що в 2019 році Ігор Коломойський оцінив свої статки у 8 мільярдів доларів. У більшості випадків підозрювані не бажають довго затримуватись в слідчому ізоляторі і вносять заставу за першої можливості. Однак олігарх цього не зробив.

За інформацією Віталія Шабуніна, керівника громадської організації “Центр протидії корупції”, дії Коломойського і правоохоронних органів, підпорядкованих президенту, зрозуміти не так вже й складно. НАБУ і Антикорупційна прокуратура планували вручити підозру Коломойському на День Незалежності, 24 серпня. Але вирішили відкласти цю процедуру на початок вересня через відрядження керівництва антикорупційних органів у США.

Слідчі НАБУ викликали Коломойського повісткою на 7 вересня. Там йому мали вручити підозру та заарештувати. Щоб випередити НАБУ, контрольовані людьми президента слідчі СБУ і БЕБ скористалися відсутністю керівництва антикорупційних органів і самі вручили підозру. Після чого Коломойський був закритий в ізоляторі СБУ.

Сенс усього цього полягав у тому, щоб захистити Коломойського від ведення його справи слідчими неконтрольованого НАБУ, а також для того, щоб олігарха не утримували під вартою в звичайному ізоляторі. Крім того, слідчі СБУ і БЕБ тепер могли вилучати важливі для НАБУ докази або навпаки ініціювати ознайомлення з матеріалами справи НАБУ через тимчасові доступи.

Головний ризик для Коломойського полягав у тому, що його могли видати в США за звинуваченням у відмиванні грошей. Кількома місяцями раніше Зеленський необачно позбавив свого колишнього бізнес-партнера українського громадянства, щоб викреслити з майбутнього реєстру олігархів. Тому на момент арешту Коломойський формально вважався іноземним громадянином. За рішенням суду його могли видати іншій державі. Але поки Коломойський перебуває в ізоляторі СБУ, він у повній безпеці.

У випадку, якщо Ігор Коломойський внесе заставу і вийде на волю, його можуть арештувати вже по іншому звинуваченню, оскільки в багаторічній діяльності олігарха чимало інших сумнівних епізодів. І цей арешт може бути ініційований вже не СБУ, а НАБУ.

Станом на липень 2024 року Ігор Коломойський перебуває в слідчому ізоляторі СБУ і вносити заставу не збирається.

>>> 27. Невдалі мегапроекти президента

Зміст

Було б помилкою вважати Зеленського маріонеткою, яка беззаперечно виконує всі накази Коломойського. Це не так. Можливо, до перемоги на президентських виборах Зеленський в якомусь сенсі вважав олігарха своїм босом, хоча насправді вони були скоріше бізнес-партнерами. Але після перемоги над Порошенком все змінилося. Колишній комік став самостійною фігурою, який вже на рівних підтримував тісні стосунки з Коломойським.

Слід зазначити, що, незважаючи на сумнівну репутацію колишнього власника ПриватБанку, Зеленський не намагався дистанціюватися від нього після вступу на посаду президента. Він майже одразу призначив головою своєї адміністрації Андрія Богдана — одного з колишніх адвокатів Коломойського. Особистий охоронець президента Максим Донець, як виявилося, також людина Коломойського. До 2019 року він був тілоохоронцем олігарха, після початку виборчої кампанії його призначили охороняти Зеленського.

Як вже відомо, через місяць після приходу до влади Зеленський зробив щедрий подарунок своєму колишньому патрону. Починаючи з липня 2019 року, менеджмент Коломойського почав грабувати державну енергетичну компанію “Центренерго”. Однак олігарх не збирався зупинятися лише на цьому епізоді. Головним призом для нього мало стати повернення ПриватБанку. Після повалення Порошенка у Коломойського для цього були всі можливості. Досить лише кількох судових рішень, про які подбає Андрій Портнов.

Про те, що колишній власник всерйоз планував повернути собі найбільший банк країни, свідчить хронологія дій Окружного адміністративного суду Києва. За кілька днів до другого туру виборів, коли всім вже було зрозуміло, що чинному президенту прийшов час пакувати речі з кабінету, судді одразу ухвалили три рішення на користь Коломойського.

18 квітня 2019 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов олігарха до Національного банку та Кабінету міністрів України про неправомірність націоналізації ПриватБанку. Також суд скасував рішення Національного банку про визначення переліку осіб, пов’язаних з банком. У грудні 2016 року саме це рішення Нацбанку стало одним із вирішальних у процесі виведення неплатоспроможного ПриватБанку з ринку.

Ще через два дні, 20 квітня 2019 року, Печерський суд Києва скасував майнову поруку Коломойського по кредитах, які Національний банк видав ПриватБанку у 2013 році. Загальна сума цих кредитів складала 9,2 мільярда гривень.

Все йшло до того, що після приходу до влади Зеленського банк з майже 20 мільйонами клієнтів повернуть колишньому власнику. Але Коломойський не врахував, що справа ПриватБанку стала надто публічною, не тільки в Україні, а й за кордоном. Західних кредиторів почала турбувати перспектива скасування націоналізації найбільшого банку країни. Для України це могло призвести не тільки до підвищення ставок на державні цінні папери, а й до припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом. Денаціоналізація ПриватБанку означала, що Україна фактично віддає скандальному олігарху гроші, які були позичені у МВФ.

Ще один нюанс, який робив неможливим сценарій скасування націоналізації, полягав у тому, що держава заклала у капітал Приватбанку власні фінанси. Коломойський віддав державі порожній банк. Він вивів з нього на підставні фірми 5,5 мільярда доларів. Тепер навіть якщо корумпований суд поверне Коломойському ПриватБанк, то він все одно не зможе вести роботу. У випадку денаціоналізації держава повинна забрати з капіталу банку свої кошти (це більше 5 мільярдів доларів), а Коломойський згідно з чинними нормативами НБУ повинен внести цю суму для докапіталізації.

Коломойський не збирався нічого повертати в Україну: вкрадені кошти були сховані по офшорних компаніях і криптогаманцях. Він розумів, що сценарій повернення банку не спрацює. Тому олігарх запропонував інший варіант: держава платить йому компенсацію за ПриватБанк у розмірі 2 мільярди доларів, він стає міноритарним акціонером банку, а держава отримує контрольний пакет акцій. Гроші, виділені Міністерством фінансів, залишаються в капіталі банку. Коломойський також хотів ще одну дрібницю: поставити свій менеджмент на чолі державного ПриватБанку.

Так, ви вгадали. Це улюблена схема Коломойського, яка довгі роки діяла в “Укрнафті”. Якби ця ідея була реалізована, то тоді ПриватБанк чекала б сумна доля цієї державної компанії: він одразу б почав показувати збитки або мінімальний прибуток. Контрольований олігархом менеджмент почав би видавати інсайдерські кредити на пов’язані з Коломойською компанії.

Врешті-решт Зеленський побоявся піти на мирову угоду по ПриватБанку, яку йому пропонував Коломойський. Захист державних інтересів тут ні до чого. Подальші події показали, що Зеленський неодноразово лобіював бізнес-інтереси Коломойського, навіть якщо вони несли очевидні збитки для держави. Просто справа ПриватБанку була у всіх на виду, тому його денаціоналізація могла зруйнувати співпрацю з МВФ.

Цей епізод став першою розбіжністю між Зеленським і Коломойським. Так, олігарху не вдалося отримати хоча б два мільярди доларів за мирову угоду. Втім, він не сильно образився. Було зрозуміло, що положення президента хитке, тому не треба різати курку, яка несе золоті яйця. Часу ще достатньо. За планом Коломойського Україна мала стати для нього надійним тилом на найближчі 10 років, на обидва президентські терміни Зеленського.

>>> 26. Коломойський і тюрма

Зміст

19 травня 2020 року народний депутат Андрій Деркач провів онлайн-конференцію, на якій оприлюднив аудіозапис з окремих частин кількох телефонних розмов між Джо Байденом та Петром Порошенком. За словами парламентарія, цей запис він отримав від журналістів-розслідувачів, усі розмови були записані в кабінеті Порошенка, коли той ще був президентом.

Поруч із Деркачем за столом конференц-залу новинного агентства “Інтерфакс-Україна” сидів народний депутат із фракції “Слуга народу”, колишній журналіст телеканалу “1+1” Олександр Дубінський, та колишній заступник прокурора Генеральної прокуратури України Костянтин Кулік. Обидва мали скандальну репутацію і не раз працювали в інтересах Коломойського. Що стосується Куліка, то в жовтні 2019 року The New York Times повідомила, що саме він був автором документа, який став основою звинувачень у корупції Хантера Байдена під час роботи в Burisma Group.

Як заявив на онлайн-конференції Андрій Деркач, оприлюднені ним матеріали “свідчать про факти міжнародної корупції та держзради на найвищому державному рівні” і “чітко показують… Україною керував Байден”.

Зміст опублікованих аудіозаписів складався, наприклад, із розмови від 22 березня 2016 року, яка була присвячена виділенню Україні 1 млрд доларів бюджетної підтримки. За цю допомогу Байден вимагав від Порошенка посилити боротьбу з корупцією, що було однією з умов співпраці між Україною та МВФ. Також у розмові торкнулися питання відставки генерального прокурора України Віктора Шокіна. За думкою Байдена, Шокін блокував процес очищення Генеральної прокуратури.

У іншій розмові від 18 лютого 2016 року Порошенко визнав, що в нього немає парламентської більшості, оскільки дві з чотирьох фракцій парламенту вийшли з коаліції. Теоретично це було підставою для проведення позачергових виборів, чого Порошенко хотів уникнути.

Це два найцікавіших моменти. Нічого кримінального в розмовах не прозвучало. Тим не менш, Деркач намагався представити свій аудіозапис як підставу для реєстрації кримінального провадження проти Порошенка. Зрозуміло, що через місцеву специфіку це кримінальне провадження не мало судову перспективу. Але сам факт реєстрації такого провадження в Україні, де одним із фігурантів є Джо Байден, міг негативно вплинути на виборчу кампанію в США. Нагадаємо, що брифінг Деркача відбувся у травні 2020 року, коли Джо Байден вже фактично отримав номінацію від Демократичної партії.

Просто уявіть можливі наслідки цієї справи. За кілька тижнів до перших дебатів між Байденом і Трампом Державне бюро розслідувань України викликає Джо Байдена на допит у Київ, а потім оголошує його в розшук у зв’язку з неявкою на допит. Очевидно, це був максимум, на який розраховували автори скандалу.

На щастя, у парламенті зрозуміли, в яку небезпеку намагаються втягнути Україну, тому жодної слідчої комісії у Верховній Раді не створили. А через кілька днів, коли Зеленському на пальцях пояснили, куди його намагається втягнути Деркач, до реєстрації кримінального провадження зник інтерес і у Державного бюро розслідувань.

Ще тоді було зрозуміло, що корені цієї справи ведуть або в Росію, або до команди Трампа — до тих, хто був вкрай не зацікавлений в перемозі Байдена. На перший погляд, найімовірнішим виглядав російський слід. Андрій Деркач у 1993 році закінчив Академію ФСБ у Москві та ніколи особливо не приховував своїх проросійських поглядів. Але, швидше за все, ця історія почалася в Мадриді. Саме там 22 серпня 2019 року відбулася зустріч між заступником голови Офісу президента України Андрієм Єрмаком та радником президента Трампа Руді Джуліані. На цій зустрічі, за інформацією The New York Times, Джуліані наполегливо закликав Єрмака “просто розслідувати кляті речі” (пов’язані з Байденом). Зі свого боку, Джуліані обіцяв прискорити візит українського президента в США і натякнув, що зустріч Зеленського з Трампом залежить від згаданих розслідувань в Україні.

Роль Зеленського в цій історії полягала в тому, що він дав згоду на передачу записів телефонних розмов Деркачу. Ймовірно, вони зберігалися в архіві Офісу президента разом з текстовими стенограмами. Зеленський через свою некомпетентність просто не розумів, до яких наслідків ці записи можуть призвести. Гра на боці Трампа могла поставити під питання двопартійну підтримку України в Конгресі та Сенаті США. Але якщо у випадку з Зеленським все можна було списати на недосвідченість, то чому на цю авантюру погодився Андрій Єрмак, залишається незрозумілим.

Скоріше за все, Зеленського використовували в темну. Це можна зрозуміти з його заяви 20 травня 2020 року, коли президент заявив, що “плівки Деркача” можуть призвести до кримінальної справи проти Порошенка за звинуваченням у держзраді. Цілком можливо, Єрмак пообіцяв Зеленському, що єдиним наслідком оприлюднення розмов будуть проблеми у Порошенка. Про Байдена мова не йшла.

У серпні 2023 року “касетний скандал”, який на тлі війни вже почали забувати, заграв новими фарбами. 3 серпня правоохоронні органи провели обшук в будинку народного депутата Олександра Дубінського − того самого, який сидів поруч з Деркачем, коли той розповідав про записи розмов між Порошенком і Байденом. За офіційною версією, правоохоронці шукали закордонний паспорт Дубінського. За кілька тижнів до цього він виїхав в Австрію, нібито для супроводу на лікування свого хворого батька, хоча насправді полетів відпочивати на курортах Італії та Іспанії. Журналісти про це дізналися, тому стався невеликий скандал. Зеленському потрібно було якось знизити негатив у суспільстві, і він захотів провчити Дубінського.

Тут потрібно пояснити, що Олександр Дубінський – це не зовсім простий депутат. Це колишній журналіст телеканалу Коломойського, який перед виборами зіграв дуже важливу роль для дискредитації Порошенка. Якщо Зеленський зі сцени свого шоу висміював колишнього президента, зображуючи його алкоголіком та нездарою, то Дубінський працював інакше. У своїй телепрограмі “Гроші” він акцентував увагу на корупції Порошенка та його оточення. Якщо порівняти внесок Зеленського та Дубінського в знищення рейтингу колишнього президента, то важко сказати, хто з них більше доклав зусиль.

Звичайно, Дубінський був більш кваліфікованим, але в театрі ляльок Коломойського вакансія президента була лише одна. Доля посміхнулася Зеленському, а Дубінський так і залишився для власника “1+1” простим єврейським хлопчиком, який мав робити брудну роботу.

Після виборів між цими двома персонажами з’явилася певна напруженість, яка з часом тільки посилювалася. Володимир Зеленський став президентом і отримав доступ до величезних фінансових ресурсів. Нагородою Дубінського стало місце у парламентській фракції “Слуга народу” і декілька дрібниць: у листопаді 2019 року журналісти з’ясували, що за кілька років роботи на Коломойського Олександр Дубінський став власником 24 квартир, двох будинків і 17 автомобілів.

Бажаючи покарати Дубінського за несанкціонований виїзд на відпочинок, Зеленський забув, що має справу з досвідченим пропагандистом. Відразу після обшуку Дубінський заявив, що його переслідують, тому що він дав свідчення у справі про держзраду Андрія Деркача. І сліди цієї справи ведуть в Офіс президента.

“Саме Офіс президента Зеленського вимагав від мене участі у створенні слідчої комісії Верховної Ради на тему плівок Порошенка − Байдена. І саме Офіс президента вимагав від мене участі у тій прес-конференції, де Деркач опублікував відповідні плівки”, – заявив Дубінський.

Очевидно, що на таке підвищення ставок депутат пішов перед загрозою кримінальної відповідальності за підробку службових документів. Максимальне покарання за цю статтю передбачає 6 років позбавлення волі. З огляду на близькість Дубінського до Коломойського, у нього було мало шансів опинитися у в’язниці. Але подальший хід подій показав, що самовпевненість Дубінського була передчасною. Справа в тому, що Зеленський дуже гостро сприймає критику та не любить тих, хто його ображає.

Восени 2023 року, вже перебуваючи під домашнім арештом, Дубінський необачно перейшов межу, публікуючи в своєму телеграм-каналі факти корупції Зеленського. Також він допустив кілька особистих нападів проти президента. Цього було достатньо, щоб закрити колишнього соратника в СІЗО. Тепер його вже звинувачували у держзраді. За версією СБУ, Олександр Дубінський разом з Андрієм Деркачем працював на російську розвідку та вів діяльність “спрямовану на розхитування внутрішньополітичної ситуації” та “дискредитацію керівництва країни”. За цю статтю передбачено максимальне покарання до 15 років позбавлення волі.

Станом на початок липня 2024 року Олександр Дубінський досі перебуває в слідчому ізоляторі у Києві. На всі його об’єкти нерухомості та автомобілі накладено арешт. Чи працював Дубінський на росіян, стверджувати не беруся, але багато публікацій, які він розповсюджував через свої соцмережі, справді збігалися з російською пропагандою.

Що стосується епізоду з аудіозаписами розмов між Байденом і Порошенком, то є великі сумніви, що ці плівки Деркач отримав від росіян. Зрозуміло, що Служба безпеки України не може офіційно відстоювати іншу версію, згідно з якою Деркачу передали плівки з Офісу президента України. Тоді б звинувачення в держзраді довелося висувати якщо не Володимиру Зеленському, то вже точно голові його Офісу Андрію Єрмаку.

>>> 25. Справа ПриватБанку. Перші протиріччя між Зеленським та Коломойським

Зміст