1. Восхождение комедианта

Популизм никогда не приводит к экономическому чуду. Риторика сладких обещаний направлена лишь на то, чтобы прийти к власти. Идеи популизма не совершенствуют механизмы работы правительства, они не увеличивают доходы бюджета. Напротив, эти идеи очень часто становятся причиной новых проблем для государства и его граждан.

Страны, которые обрели несчастье оказаться под властью популистов, переносят эту болезнь исходя из прочности своей экономики и государственных институтов. Чем слабее и беднее страна, тем тяжелее последствия. Как правило, они проявляются в виде высокой инфляции, росте бедности и даже в притеснении гражданских свобод.

Сейчас популизм не ограничивается границами Латинской Америки и Африки. На Востоке Европы расположена страна, где приход к власти некомпетентного шоумена-популиста запустил цепь событий, следствием которых стала величайшая из времен Гитлера война на континенте, сотни тысяч погибших и миллионы беженцев. Как вы уже догадались, речь идет об Украине и Владимире Зеленском.

Избрание комика президентом стало закономерным следствием многолетнего влияния олигархов на политику и средства массовой информации. Но Зеленский был далеко не первой попыткой крупного бизнеса получить политические дивиденды. Надеюсь, что эта книга поможет вам лучше понять, как олигархам удалось победить системных политиков, и почему победа популиста в очередной раз не привела к процветанию.

***

Владимир Александрович Зеленский родился 25 января 1978 года в городе Кривой Рог в семье преподавателя Криворожского экономического института Александра Семеновича и инженера Риммы Владимировны. В отличие от отца будущего президента, которого знали в городе в основном только по его преподавательской деятельности, дед Зеленского был довольно известен в Кривом Роге. Семен Иванович Зеленский долгое время работал заместителем начальника уголовного розыска городской милиции и вышел на пенсию в звании полковника. По свидетельству местных жителей, он активно участвовал в подавлении уличных протестов 1963 года. Тогда, по официальным данным, в Кривом Роге были убиты 4 мирных жителя, по неофициальным — погибли 7 человек.

Когда Владимиру Зеленскому исполнилось три года, он вместе с семьей переехал в Монголию, где его отец получил работу по отладке электронного оборудования на горно-обогатительном комбинате в городе Эрденет. Через четыре года Зеленские вернулись в Кривой Рог и Володя пошел во второй класс местной школы №95.

В школьные годы Зеленский большой интерес проявлял к театру, музыке и английскому языку. Особым его увлечением стал КВН (Клуб веселых и находчивых) ­− советское телевизионное шоу, в котором несколько команд студентов соревнуются в юмористических ответах и показывают заранее подготовленные скетчи на сцене.

До определенного времени комедийные шоу были лишь увлечением. Свое будущее Владимир связывал с отъездом в Израиль. В 2019 году, перед выборами президента, в интервью журналисту Дмитрию Гордону, Зеленский рассказал, что в 16-летнем возрасте он выиграл грант на бесплатную учебу в Израиле, но так и не уехал. Отец был категорически против отъезда сына. Конфликт дошел до такой степени, что Владимиру пришлось бежать из дома. В знак протеста несколько дней он жил у своего школьного друга Александра Пикалова. Но, в конце концов, сын подчинился решению отца и об Израиле забыли.

После окончания школы в 1995 году Владимир Зеленский поступил на юридический факультет местного института, в котором работал его отец. Об учебных достижениях будущего президента в годы студенчества информации очень мало. Но вряд ли кто рискнет утверждать, что Владимир окончил вуз хорошим юристом. Большую часть своего студенческого времени он тратил не на изучение норм криминального или трудового права, а на комедийные скетчи. Уже с первого курса Зеленский начал активно выступать в КВН, а в следующем году перешел на профессиональный уровень. Его пригласили в команду “Запорожье − Кривой Рог – Транзит”, где Владимир начал с танцевальных номеров, а позже стал одним из лидеров этого творческого коллектива.

Попасть в команду КВН такого уровня было большим успехом. Это уже не провинциальная самодеятельность в местном вузе. Зеленский стал ездить в Москву и Сочи на телевизионные съемки. Его регулярно, каждые три-четыре месяца, показывали по российскому телевидению, которое в то время транслировалось, в том числе, на территории Украины. И что самое главное, миллионы людей запомнили его лицо.

В 1997 году команда “Запорожье − Кривой Рог − Транзит” дошла до финала Высшей лиги КВН и разделила первое место с командой “Новые армяне”. После такого успеха Зеленский сделал рискованное, но верное решение. Он ушел из запорожской команды и основал собственную команду КВН. Ее назвали “95-й квартал”, в честь района Кривого Рога, где Владимир ходил в школу.

Поскольку шутки Зеленского нравились зрителям, бессменный ведущий КВН Александр Масляков позволил новой команде выступать сразу в Высшей лиге, без необходимости тратить лишний год на победу в региональных играх.

Владимир Зеленский не ошибся. Его харизма начала приносить прибыль. С 1998 по 2003 год участники “95-го квартала” большую часть времени проводили в Москве, где проходила запись шоу для телевидения, или на гастролях в разных городах России, Украины и других странах бывшего СССР.

В 2003 году Масляков предложил Зеленскому остаться в Москве в качестве автора и редактора телепрограммы. Будущий президент подумал и сделал, наверное, самое мудрое решение в своей жизни — он отказался от заманчивого предложения и покинул КВН. Его лицо и шутки знали десятки миллионов человек. Перспектива оставаться наемным сотрудником и отдавать львиную часть дохода Маслякову не слишком привлекала. Зеленский был уверен, что сможет монетизировать свою популярность без чужой помощи.

После разрыва с КВН команда “95-й квартал” переехала в Киев, где Зеленский подписал контракт с телеканалом “1+1”, который в то время принадлежал Александру Роднянскому и его двоюродному брату Борису Фуксману. Условия договора предусматривали, что “95-й квартал” сделает серию концертов, куда войдут лучшие комедийные скетчи, а телеканал покажет их в прайм-тайм. К счастью, рейтинги программы получились высокими, и руководство “1+1” предложило Зеленскому сотрудничество на постоянной основе.

В 2004 году команда “95-й квартал” участвовала в предвыборной агитации в поддержку кандидата в президенты Украины Виктора Януковича. Как оказалось, этот факт негативно повлиял на дальнейшее сотрудничество между Зеленским и телеканалом “1+1”. Дело в том, что во время второго тура выборов произошли массовые фальсификации в пользу Януковича. Это привело к так называемой “Оранжевой революции”. Через день после оглашения результатов выборов улицы Киева заблокировали сотни тысяч протестующих со всей Украины. После двух недель уличного противостояния Верховный суд отменил результаты второго тура. По итогам дополнительного третьего тура выборов президентом Украины стал лидер демократической оппозиции Виктор Ющенко.

Владелец телеканала Роднянский немного переусердствовал с поддержкой Януковича, и это чуть не угробило телевизионную карьеру Зеленского. Во время предвыборной кампании телеканал “1+1” принимал активное участие в дискредитации Ющенко. Это отображалось не только в сюжетах новостей, но и в воскресной аналитической программе Вячеслава Пиховшека “Эпицентр”. А в будние дни, после вечернего выпуска новостей ТСН, начиналась настоящая пятиминутка ненависти: короткая телепрограмма “Проте”, во время которой Дмитрий Корчинский и Дмитрий Джангиров поочередно убеждали зрителей, почему победа Ющенко — это плохо, а победа Януковича принесет украинцам только пользу.

Начало революции сильно испугало Роднянского и Фуксмана. Они многое поставили на победу Януковича и теперь всерьез опасались потерять лицензию на вещание. И вот 25 ноября 2004 года под давлением уличных шествий и митингов Верховный суд Украины выдал запрет Центральной избирательной комиссии публиковать результаты второго тура выборов. Это была победа оппозиции. Теперь все понимали, что следующим решением Верховный суд отменит результаты и назначит повторное голосование.

Новость из здания Верховного суда привела к удивительной трансформации украинской телевизионной журналистики. Уже через несколько часов после решения суда о запрете публикации результатов выборов коллектив телеканала 1+1 во главе с Роднянским внезапно прозревает и восстает против цензуры. Перед вечерним выпуском новостей 25 ноября журналисты вместе с руководством телеканала выпустили заявление и видеоролик о необходимости соблюдения беспристрастности и журналистских стандартов.

Как это отразилось на сотрудничестве с компанией Владимира Зеленского? Очень просто. Чтобы заверить нового президента в своей преданности идеалам демократии, руководство “1+1” закрыло все программы с Зеленским и его “95 кварталом”. Ведь юный комик не только принимал участие в агитации за Януковича, но и позволял себе злые шутки о лидерах оппозиции. Очевидно, Роднянский боялся мести со стороны новой власти, поэтому перестраховался и выгнал с телеканала не только Пиховшека, Джангирова и Корчинского, но и Зеленского.

Следующие месяцы показали, что страхи руководства “1+1” были преувеличены. Президент Ющенко не собирался закрывать телеканал, который перед выборами мешал его с грязью. И никаких проблем с лицензией на вещание у них не возникло. Как следствие, безнаказанное зло в будущем вернулось. Через 15 лет после событий 2004 года телеканал “1+1” снова использовал свое влияние на аудиторию для распространения черного пиара, теперь уже против президента Порошенко. К примеру, в марте 2019 года в программе “Украинские сенсации” на канале “1+1” утверждали, что Порошенко в молодости убил своего брата. Хотя это была откровенная ложь, редакторов телеканала она никак не смущала.

После прекращения сотрудничества с “1+1” Зеленский перешел на другой общенациональный телеканал – “Интер”. Там будущий президент не только шутил со сцены, но и запустил кулинарное шоу со своим участием “Мистер Кук”. Также его лицо можно было увидеть в приключенческом телешоу “Форт Буаяр” и нескольких других проектах.

Во главе медиакомпании “Студия 95-й квартал” Владимир Зеленский проявил себя довольно неплохим менеджером. Его юмористические программы стабильно показывали высокие рейтинги, а в 2007 году он сумел расширить свой бизнес на кинопроизводство. В течение 10 лет в качестве продюсера Зеленский выпустил более 20 развлекательных сериалов и 12 кинофильмов. Все они были сняты на русском языке и рассчитаны, в первую очередь, на рынок России.

В ноябре 2010 года Зеленский становится генеральным продюсером телеканала “Интер”. На выпуски новостей он не влиял (этим занимались другие люди) и политикой не интересовался. Его задачей были высокие рейтинги, с чем Владимир успешно справлялся. В должности топ-менеджера телеканала “Интер” Зеленский проработал два года. В 2012 году он вместе с “Кварталом” возвращается на “1+1”. Новый владелец канала, олигарх Игорь Коломойский, предложил Зеленскому более выгодный вариант сотрудничества.

>>> 2. Лазаренко, который показал всем путь

Содержание

Оприлюднено Категорії ru

Популизм, коррупция и война

Содержание

Оприлюднено Категорії ru

56. Позитивні досягнення та втрачені можливості

На тлі катастрофи, до якої призвела перемога Володимира Зеленського на виборах 2019 року, було б несправедливо не згадати про позитивні досягнення його президентства. Дивно, але вони були. Важливо відзначити, що наприкінці 2019 року в Україні склалася ситуація, коли президент міг добитися майже всього, чого не вдавалося його попередникам. Щоправда, він майже не скористався такою можливістю.

Пропагандистська машина Коломойського настільки сильно зруйнувала стару політичну систему, що на хвилі своєї популярності Зеленський зумів отримати в парламенті однопартійну більшість. Його фракція налічувала 254 депутати. Разом із членами парламенту, яких обрали по мажоритарних округах, і лояльними депутатами з інших партій, президент міг легко зібрати конституційну більшість. Цього ніколи не вдавалося ні Януковичу, ні Порошенку, ні навіть Кучмі.

Як же розпорядився Володимир Зеленський цим подарунком долі? Головним досягненням його президентської каденції стала земельна реформа. Україна нарешті визнала приватну власність на сільськогосподарські землі. Близько 30 років жоден президент не міг зібрати голоси в парламенті для прийняття цього важливого законопроекту. Відсутність права приватної власності на землю гальмувала розвиток аграрного сектору. Мало хто з інвесторів ризикнув би будувати теплицю, тваринницьку ферму або саджати фруктові дерева на землі, яка йому не належить. В результаті страждало українське сільське господарство: рівень інвестицій в аграрний сектор був дуже малим.

Зеленський нарешті змінив цю ситуацію. Незважаючи на опір з боку проросійської фракції “Опозиційна платформа” та фракції Юлії Тимошенко, Зеленський зміг добитися прийняття цього законопроекту в парламенті. Разом із фракцією “Слуга народу” за земельну реформу голосувала фракція Петра Порошенка “Європейська солідарність”. Після лібералізації ринку землі аграрний потенціал України з кожним роком зростає.

Під час війни Володимир Зеленський зайняв досить жорстку позицію стосовно Росії, і цьому також можна дати лише позитивну оцінку. Він правильно зрозумів, що спроба втихомирити Путіна шляхом переговорів або згоди на втрату частини територій лише погіршить ситуацію. Зеленський не прийняв варіант змиритися з втратою територій, який йому пропонували деякі політики на Заході та навіть в Україні. Також він виступив категорично проти заморожування війни. У 2022 та 2023 роках Росія не змогла отримати необхідний їй перепочинок для відновлення військового потенціалу та закріплення на окупованих територіях.

Під час свого перебування на посаді президента Володимир Зеленський активно сприяв розвитку цифрових сервісів. Українці одними з перших у світі отримали цифрові документи у мобільному додатку. В багатьох випадках громадянам вже не потрібно особисто звертатися до державних установ для отримання довідок, оформлення пільг та реєстрації прав власності.

На цьому список досягнень Володимира Зеленського закінчується. Не маючи ніяких проблем з прийняттям потрібних йому законопроектів у парламенті, президент не виявив жодного бажання побороти корупцію в судовій сфері. На відміну від Порошенка, який не мав стабільної більшості у парламенті, в руках Зеленського були всі можливості знищити судову мафію. Але він не захотів цього робити, віддаючи перевагу співпраці з “потрібними” суддями.

Після приходу до влади у Зеленського проявилися авторитарні риси. Він вкрай негативно сприймав будь-яку критику. Щоб не допустити зниження своєї популярності, президент наказав вимкнути трансляцію опозиційних телеканалів. Також була вимкнена пряма телевізійна трансляція засідань парламенту. Президент не хотів, щоб українці дивились критичні виступи опозиційних політиків.

Економічна політика уряду Зеленського виявилася сумішшю популізму, некомпетентності та корупції. Великі державні підприємства, які за попереднього президента Порошенка платили чималі суми податку на прибуток, з приходом до влади Зеленського стали збитковими. Мільярдні кошти з державного бюджету перераховувались сумнівним приватним компаніям для фінансування програми будівництва доріг.

Заради отримання прибутку на будівництві та ремонті доріг Зеленський обмежив фінансування армії. Напередодні повномасштабного вторгнення українські збройні сили мали критичний рівень некомплектації. В результаті цього сталася катастрофа на півдні країни, де через відсутність повноцінної оборони росіяни без труднощів окупували величезні території, включаючи міста Херсон, Мелітополь, Бердянськ, Нову Каховку та Енергодар. Здача без бою Мелітополя і Бердянська призвела до оточення півмільйонного Маріуполя, внаслідок чого загинуло близько 20 тисяч мирних жителів.

На момент написання цієї книги Володимир Зеленський ще перебуває на посаді президента України і не приховує свого бажання переобратися на другий термін. Він не визнає своєї провини за провал у підготовці до війни і пояснює все несприятливими обставинами. На даний час, поки в Україні все ще діє воєнний стан, суспільство не може дати об’єктивну оцінку роботі президента. Але Зеленський не зможе вічно ховатися від історії за піною пропаганди провладних телеканалів. Час все розставить на свої місця.

Зміст

Оприлюднено Категорії ua

55. У Зеленського з’явилася нова проблема – генерал Залужний

До початку повномасштабного вторгнення електоральні перспективи Володимира Зеленського виглядали цілком обнадійливо. Незважаючи на те, що за три роки його керівництва українська економіка не демонструвала жодних ознак покращення, основний політичний суперник – Петро Порошенко – вже не представляв небезпеки на виборах. Телеканали дружніх до Зеленського олігархів ретельно слідкували за тим, щоб колишній президент з’являвся в ефірі якомога рідше. Не маючи доступу до широкої аудиторії, Порошенко не міг донести свої ідеї до більшості виборців і не міг позбутися низьких рейтингів довіри населення. Юлія Тимошенко на той час вже не вважалася серйозним конкурентом, а нове покоління політиків були, як правило, одинаками, які не мали за собою підтримки політичних партій чи впливових медіаресурсів. Все йшло до того, що наступні президентські вибори пройдуть за сценарієм 1999 року, коли чинному президенту Кучмі привели зручного для нього суперника – лідера комуністів Петра Симоненка. Але тепер його роль мав зіграти Порошенко.

Головну небезпеку для Зеленського представляв сценарій виборів, за яким опозиція згуртується навколо харизматичного політика з високим рейтингом довіри серед населення. У 2004 році таким кандидатом у президенти був колишній прем’єр-міністр Віктор Ющенко. Незважаючи на інформаційну блокаду та кампанію дискредитації на загальнонаціональних телеканалах, Ющенко майже відразу став головним фаворитом виборів. Завадити його перемозі не змогли навіть масові фальсифікації при підрахунку голосів.

Оскільки Порошенко так і не зміг позбутися низького рейтингу серед виборців, у опозиційному середовищі виник певний вакуум. Багато хто розумів, що, незважаючи на сильне бажання колишнього президента влаштувати реванш за поразку на виборах 2019 року, його шанси перемогти Зеленського примарні. Принаймні, в умовах, коли влада повністю контролює загальнонаціональні телеканали. Єдиний шанс повалити Зеленського – це повторення моделі виборів 2004 року. Але тут була одна проблема: опоненти президента не мали на лаві запасних харизматичного політика, який міг би стати новим Віктором Ющенко.

Теоретично, таким кандидатом міг стати зовсім нова людина з числа інтелігенції: вчений або письменник, який раніше не брав активної участі в політиці. Виборців цілком могла зацікавити така персона, враховуючи, що представники наукової і творчої інтелігенції останній раз брали активну участь в українській політиці наприкінці 80-х. На фоні недоречних жартів колишнього комедіанта та його постійних невдач, це могло створити вигідний контраст між діючим президентом і кандидатом від опозиції. І що найважливіше, людину з незаплямованою репутацією було б значно складніше дискредитувати в очах виборців.

Усе змінилося з початком повномасштабної війни. Українці миттєво зрозуміли, що лише військові можуть їх врятувати від російської окупації і, ймовірно, смерті. І оскільки надії всієї нації були спрямовані в бік військових, це одразу привернуло увагу до Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.

До війни 49-річний Залужний кілька разів з’являвся в ефірі новин і навіть взяв участь у одному з політичних ток-шоу. Але особливої популярності до 24 лютого 2022 року він не мав.

Як уже відомо, перед початком вторгення українська армія була критично неукомплектована. Їй не вистачало не тільки солдатів, але й снарядів. Тим не менш, навіть у такому невигідному становищі Збройні сили України під керівництвом Залужного змогли завдати поразки російській армії під Києвом і захистили прикордонний Харків від окупації.

Популярність Валерія Залужного значно зросла після успішного контрнаступу восени 2022 року, коли українська армія звільнила правобережну частину Херсонської області та значну частину Харківської області. Українці зрозуміли, що на чолі ЗСУ стоїть досвідчений командир, який здатен завдавати поразки одній з найбільших армій світу. Тоді ж стали помітні певні ревнощі до популярності Залужного і військових загалом з боку президента Зеленського.

Дуже цікаво було спостерігати за реакцією влади на цю популярність на прикладі звільнення Херсона 11 листопада 2022 року. Можна припустити, що Зеленському не дуже сподобалося, що місцеві жителі скандували на головній площі міста “ЗСУ” і всю славу отримали військові, а не президент. У той день радісні натовпи людей, які зі сльозами на очах дякували українським військовослужбовцям за звільнення свого міста від окупантів, показали телеканали всього світу. Але вже через кілька днів, 14 листопада, журналістів CNN, SkyNews і Hromadske, які зняли це відео з площі Свободи, позбавили акредитації. Формальною причиною стало порушення правил роботи в зоні бойових дій.

Зеленський приїхав у Херсон на наступний день після звільнення, 12 листопада. У щільному кільці охорони він також відвідав площу Свободи, але його ніхто радісно не зустрічав і, тим більше, не скандував його ім’я.

Високий рейтинг довіри Залужного почав турбувати Офіс президента, але вони нічого з цим не могли зробити. Оскільки війна продовжувалася, головнокомандувач виконував надзвичайно важливу роль у захисті країни. Крім того, після звільнення великих територій Херсонської та Харківської областей з’явилася надія на подальше просування української армії для вигнання окупантів з південної частини Запорізької області. На початку 2023 року в соціальних мережах і навіть у пресі відкрито передбачали успішний контрнаступ української армії. Треба лише трохи почекати. Зрозуміло, в такій ситуації Зеленський не міг звільнити популярного в народі Залужного.

Однак, літній контрнаступ ЗСУ не досяг успіху. З січня по квітень 2023 року українська армія вела затяжні бої в місті Бахмут, які забрали багато часу і ресурсів. Крім того, країни-союзники затягли передачу Україні сучасної бронетехніки, без якої Залужний не наважувався розпочинати контрнаступ.

Час йшов, і як виявилося, паралельно з боями за Бахмут російська армія змогла побудувати на півдні потужну ешелоновану оборону з великою кількістю мінних полів і викопаних укріплень. Існує версія, що план Залужного полягав у тому, щоб відвернути росіян широко рекламованим наступом у Запорізькій області, і завдати головний удар шляхом висадки великих сил на лівий берег Дніпра. Але росіяни запобігли і цьому варіанту подій. В ніч на 6 червня 2023 року окупанти підірвали Каховську ГЕС, і кілька мільйонів тонн води хлинули вниз по течії, затоплюючи низовий лівий берег. В результаті цього жахливого злочину загинули сотні мирних жителів і десятки тисяч тварин, але мета була досягнута. Окупанти убезпечили свій берег від раптового десанту української армії. Після цього основні бойові дії велися виключно в Запорізькій області, де у росіян була побудована ефективна лінія оборони. Прорвати її так і не вдалося.

Неуспіх з літнім контрнаступом не підірвав популярність Залужного серед українців, але в очах Зеленського він вже не виглядав незамінним. Крім того, президент знайшов для себе фаворита: командувача Сухопутних військ ЗСУ Олександра Сирського. До осені 2023 року склалася ситуація, за якої українська армія вже не підпорядковувалася одному лише Залужному. Сирський, який відповідав за ділянку фронту в Донецькій та Харківській областях, міг отримувати накази безпосередньо від Зеленського, оминаючи Головнокомандувача ЗСУ. Крім того, у президента з’явився ще один фаворит – керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. Він також підпорядковувався тільки Зеленському і мав у своєму розпорядженні значні військові ресурси.

В Офісі президента дуже роздратовано реагували на будь-яку появу Валерія Залужного в медіапросторі. Його майже не показували на “Єдиному телемарафоні”. Ходили навіть чутки, що Залужному заборонили давати інтерв’ю українським ЗМІ. Чи це правда чи ні, ніхто не знає, але Головнокомандувач ЗСУ справді після початку війни майже не давав інтерв’ю українським журналістам. Хоча, наприклад, Буданов практично щотижня коментував найрізноманітніші події, як місцевій, так і іноземній пресі.

Восени 2023 року відносини між Зеленським і Залужним значно погіршилися, після того як командувач української армії заявив в інтерв’ю The Economist, що війна з Росією зашла в глухий кут і стає позиційною. За словами Залужного, на нинішньому етапі не варто розраховувати на стрімкий прорив фронту. Майбутній успіх залежить від того, хто отримає технологічну перевагу над противником.

Зеленському дуже не сподобався тон цього інтерв’ю. У команді президента склалася традиція повідомляти народу тільки хорошу інформацію про перспективи війни. Через три дні після публікації інтерв’ю заступник голови Офісу президента Ігор Жовква заявив, що військовим не потрібно коментувати для широкої публіки те, що відбувається на фронті. Потім висловився і сам Зеленський. 4 листопада 2023 року на спільній прес-конференції з головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляен президент України сказав, що він не вважає ситуацію на фронті “патовою”, як висловився Залужний. Це був перший випадок публічних розбіжностей між Головнокомандувачем ЗСУ і Зеленським.

Після прес-конференції президента, хтось, очевидно, отримав команду почати дискредитацію Валерія Залужного в пресі та соціальних мережах. Вже 6 листопада на сайті розслідувань “Бастіон” з’явилася стаття про те, що Головнокомандувач ЗСУ в такий складний для країни час чомусь знаходить час для написання наукової дисертації. І що найстрашніше, робить це в Одеській юридичній академії, яку очолює колишній соратник втікача президента Януковича Сергій Ківалов.

Далі естафету підхопила депутатка від “Слуги народу” з досить скандальною репутацією Мар’яна Безугла. Протягом кількох місяців, аж до звільнення Залужного, вона публікувала в своєму Фейсбуці грубі пости, у яких писала про професійну непридатність головнокомандувача і навіть натякала на його захоплення алкоголем.

Оскільки всім було зрозуміло, що все йде до звільнення Залужного, у парламенті почала поширюватися інформація про те, що за командою Офісу президента правоохоронні органи можуть розпочати розслідування про “здачу Херсона”. І Валерія Залужного можуть у цьому звинуватити, разом з іншими представниками військового командування.

Піднімати питання про те, “хто пустив росіян на південь”, було б дуже ризиковано для Зеленського, навіть з урахуванням того, що йому необхідно було якось знизити високий рейтинг Залужного. Факти свідчать, що саме на президенті лежить велика частина вини за те, що армія виявилася не готова до вторгнення. Тому в команді Зеленського вирішили не виносити сміття з хати.

29 січня 2024 року одразу два джерела заявили про те, що Залужному пропонують добровільно піти у відставку. Натомість Головнокомандувачу ЗСУ запропонували стати послом України у Великій Британії або перейти на посаду заступника голови Ради національної безпеки і оборони. Обидві посади були підібрані спеціально, щоб поховати будь-які політичні амбіції Залужного.

В ідеалі Зеленський хотів уникнути ситуації, при якій його могли звинуватити в звільненні популярного генерала. Саме тому в Офісі президента наполягали, щоб Залужний сам написав заяву про звільнення. Але він відмовився від обох посад і також не захотів добровільно подавати у відставку.

Цікаво, що раніше отримати посаду посла в Лондоні дуже бажали Іван Баканов і Олексій Резніков, кожен після своєї відставки. Але в британському МЗС обидві ці кандидатури якось не викликали ентузіазму.

Після відмови Залужного писати заяву про звільнення, Зеленський взяв паузу. Офіційно про звільнення Головнокомандувача ЗСУ оголосили через тиждень, без скандалу, з подякою за проявлену роботу і нагородженням орденом Героя України.

Інсайдери з Офісу президента повідомили, що при виборі нового командувача армією Зеленський схилявся до кандидатур Буданова або Сирського. Тут багатьох бентежив той факт, що глава української розвідки Кирило Буданов раніше не мав досвіду керівництва військовими підрозділами. Колись він був командиром групи спецназу, яка у 2016 році здійснила сміливий рейд на територію окупованого Криму. Потім Буданов перейшов на роботу в Головне управління розвідки Міноборони. А після “вагнергейту” та скандального звільнення Василя Бурби став очільником цього відомства.

Врешті-решт здоровий глузд переміг і Зеленський вирішив не випробовувати долю. Новим Головнокомандувачем ЗСУ став більш досвідчений Олександр Сирський, заступник Залужного та командувач Сухопутних військ.

16 лютого 2024 року в The Washington Post вийшла стаття про те, як Кремль кілька місяців проводив в Україні кампанію дезінформації, націлену на розкол між політичним і військовим керівництвом. Суть статті зводилася до того, що протягом 2023 року російські пропагандисти та “фабрики тролів” створювали тисячі постів і відео в соціальних мережах, частина з яких просувала тему військового перевороту в Україні, який нібито готував Залужний проти Зеленського.

Дійсно, така кампанія з розповсюдження дезінформації проводилася, і, в певній мірі, вона досягла своєї мети. Знаючи параноїдальний страх Зеленського перед можливістю нової революції, Кремль через підконтрольні йому структури всіляко підживлював ці страхи. Те, що разом із Залужним були звільнені практично всі члени його команди, більшість з яких досвідчені генерали, говорить про те, що рішення президента значною мірою було викликано не професійними потребами, а особистими причинами: небажанням мати у військовому керівництві людей, лояльних до Залужного.

Якщо відкинути конспірологічні теорії, які стверджують, що Зеленський позбавився від Залужного, щоб той не заважав йому домовитися з Путіним про перемир’я, то це рішення президента виникло з наступних причин:

• 60% − бажання позбутися можливого конкурента на майбутніх виборах президента;

• 20% − страх перед можливим військовим переворотом навесні 2024 року, після формального закінчення 5-річного терміну президентських повноважень Зеленського;

• 10% − незадоволенням за провал літнього контрнаступу ЗСУ;

• 10% − бажанням поставити на чолі армії людину, з якою президенту буде зручніше працювати.

Варто зауважити, що російська кампанія дезінформації була спрямована не на зниження рейтингу Зеленського, а на звільнення Головнокомандувача ЗСУ. Залужний набагато небезпечніший для Кремля, ніж діючий президент. Володимир Зеленський — це людина, яка всі своє свідоме життя демонструвала повну байдужість та навіть зневагу до національного відродження України. Випадкова людина, яка за волею обставин опинилася в складній ситуації.

Іншими словами, Путіна набагато більше лякало те, що на робочому столі Залужного стояв бюст Степана Бандери. Росії не потрібен новий Порошенко, який буде послідовно розвивати Україну з урахуванням її національних інтересів. Росії набагато більш вигідно мати в Києві популіста, який своєю некомпетентністю та корупцією остаточно знищить країну.

Через місяць після звільнення Залужного з’явилася інформація, що він таки погодився на посаду посла у Великій Британії. Потім була досить довга пауза. Офіційно колишнього Головнокомандувача ЗСУ було призначено послом у Лондоні лише 9 травня 2024 року. Після чергових двох місяців відсутності новин, 5 липня 2024 року, Залужний виїхав на нове місце роботи. За півроку, з дня свого звільнення, він не дав жодного інтерв’ю журналістам, що відразу породило конспірологічні теорії про те, що Залужному заборонили спілкуватися зі ЗМІ чи те, що він перебуває під домашнім арештом.

Щоправда, деякі уривки інформації з боку колишнього головкома все ж таки просочилися в соцмережі. 2 травня 2024 року відомий політичний блогер Карл Волох написав, що йому вдалося поговорити із Залужним. На запитання, чи розглядає він можливість участі в президентських виборах після закінчення військового стану, генерал відповів, що не виключає такої можливості.

Також Залужний прокоментував можливість свого кримінального переслідування з боку Офісу президента, “за саботаж підготовки до вторгнення”. За його словами, юридично він готовий захищатись. “По “бєспредєлу” мене закрити можуть, але цим я ризикнути готовий”.

>>> 56. Позитивні досягнення та втрачені можливості

Зміст

Оприлюднено Категорії ua

54. Міфологізація ролі Зеленського у війні

Якщо відкинути дрібниці та зосередити увагу лише на історичній ролі Володимира Зеленського, то головна претензія до нього, як до президента, полягає в тому, що через його некомпетентність та корупцію Україна виявилася не готовою до війни. І це вплинуло на рішення Путіна розпочати вторгнення.

Сам Зеленський, мабуть, також розуміє, що йому колись все ж доведеться відповідати за жахливі наслідки своєї бездіяльності. Якщо не в залі суду, то на сторінках шкільних підручників з історії. Щоб цього уникнути, команда президента активно міфологізує його роль у подіях напередодні та в перші місяці війни. Внутрішня аудиторія сприймає ці розповіді досить прохолодно, оскільки українці добре обізнані про ситуацію. Але на Заході Зеленському все ще вдається виставляти себе героєм війни. Для цього використовують не лише маніпуляцію фактами, а й відверту брехню.

Наприклад, у жовтні 2023 року в інтерв’ю британській газеті The Sun Володимир Зеленський розповів, що він “пережив, принаймні, п’ять замахів на своє життя”. Дуже цікава заява, враховуючи, що за півтора року до цього, у березні 2022 року, радник голови Офісу президента Михайло Подоляк в інтерв’ю “Українській правді” заявив, що Зеленський пережив вже більше десяти спроб замахів на своє життя. Однак, ніхто так і не знає деталей цих замахів, і ніхто не бачив затриманих або вбитих кілерів.

Насправді замахів на життя Зеленського не було. Принаймні, в тому вигляді, як вони відбуваються час від часу на лідерів різних країн світу. Була лише інформація, що в перші дні війни в Київську область заїхала група російських та чеченських спецпризначенців, які отримали наказ захопити урядовий квартал у Києві та вбити (або затримати) президента Зеленського.

Цю групу активно шукали, українське військове командування навіть публічно зверталося до громадян повідомляти про колону військових автомобілів з намальованою літерою V. Тоді всі з якоїсь причини вважали, що регулярна російська армія використовує на своїй техніці літеру Z, а російські спецпризначенці відрізняються від них маркуванням V. Пізніше з’ясувалося, що це не так. За словами військового експерта та засновника Conflict Intelligence Team Руслана Левієва, літера Z на військовій техніці означає Західний (Западный) військовий округ Росії, а V – Східний (Восточный) військовий округ.

Оскільки штурм урядового кварталу неможливий, принаймні, без часткового оточення Києва, то цю групу ніхто на вулицях столиці так і не побачив. Пізніше з’явилася інформація, що військова колона, яка їхала захоплювати урядовий квартал, була знищена десь у Київській області, але деталі про цей епізод досі невідомі.

Так чи інакше, але до Києва російські війська не дійшли. Три резонансних випадки, коли в столиці нібито бачили російських диверсантів, насправді були так званим “дружнім вогнем” між українськими військовими. Перший такий випадок стався 25 лютого в районі Оболонь, коли місцеві жителі повідомили, що бачать бронетехніку з переодягненими в українську форму російськими солдатами, які намагаються прорватися в центр Києва. Як з’ясувалося пізніше, це був український підрозділ. На жаль, через це непорозуміння загинуло кілька військових.

Ще один випадок дружнього вогню стався вночі 26 лютого, коли біля станції метро “Берестейська” український підрозділ помилково прийняли за диверсантів. Було розстріляно два автомобілі з 8-ма військовослужбовцями 101-ї бригади. Розстріл спочатку назвали “боєм” і “знищенням диверсійної групи”. Через кілька місяців військове командування визнало трагічну помилку.

І нарешті, третій випадок випадкової перестрілки через відсутність координації між українськими військовими стався ввечері 26 лютого біля Повітрофлотського мосту, за 200 метрів від будівлі Міністерства оборони. Під час цього інциденту загинув один військовослужбовець ЗСУ – Михайло Дягілєв. Після цього трагічного випадку ніякої інформації про бої в Києві не надходило.

Чи був Володимир Зеленський проінформований про те, що замість знищення російських диверсантів у Києві українські військові помилково стріляли один в одного? Ймовірно, так. Принаймні, його помічники і голова Офісу президента мали б знати про це. Тим не менш, Зеленський з задоволенням годував західних журналістів страшилками про те, як його намагалися вбити.

Читаючи публікації Саймона Шустера, який не так давно написав книгу про українського президента після неодноразових спілкувань з Зеленським та людьми з його оточення, не покидає враження, що тобі пропонують коктейль із брехні, маніпуляцій та самолюбування. Як мінімум, у тій частині, яка стосується “героїзму” президента. Чого варті тільки такі цитати зі статті Шустера у TIME від 28 квітня 2022 року:

“Військові повідомили Зеленському, що російські ударні групи висадилися у Києві з парашутом, щоб вбити або захопити його та його родину…”

“З настанням ночі у той перший вечір навколо урядового кварталу спалахнули перестрілки…”

“За його словами, російські війська зробили дві спроби штурмувати комплекс…”

Усі ці цитати є брехнею, яку охоче розповідали американцю в Офісі президента. Далі, без необхідної перевірки фактів, вони почали свій шлях по світу, намагаючись сформувати у західних читачів спотворене уявлення про головного героя.

У публікаціях Шустера Зеленського намагаються показати світу як втомленого батька нації, який час від часу ділиться з оточуючими глибокими фразами: “Мені потрібні боєприпаси, а не поїздка”, “Я постарів від усієї цієї мудрості, якої ніколи не хотів” та “Жахи змушують нас закривати очі”. Майстерність спічрайтера президента заслуговує на повагу, безперечно. Але повірити в те, що Володимир Зеленський є сучасною реінкарнацією Махатми Ганді, може тільки дуже наївна людина.

Українці давно знають, з ким вони мають справу. Тим не менше, деякі деталі з книги та статей Саймона Шустера справді цікаві. Хоча б тому, що вони ще раз нагадують, що перед нами випадкова людина − актор, якого попросили зіграти роль політика. У перші дні війни, коли військові своїми життями, героїзмом та вкрай обмеженою кількістю зброї рятували країну від загибелі, переляканий Зеленський перебував у підземному бункері, витрачаючи час на перегляд голлівудських фільмів, фітнес, гру в пінг-понг та дегустацію вин. Кілька разів на день він записував відео для соцмереж і телебачення, а вночі виходив подихати свіжим повітрям. Найбільше президент тоді скаржився на брак сонячного світла та свіжого повітря.

Слід визнати, що в перший рік війни героїчний образ Зеленського на Заході сприймався за чисту монету. Симпатії американців і європейців були на стороні всіх українців, у тому числі їхнього президента. Тим більше що Зеленський майстерно грав свою роль, а його тексти були написані з урахуванням особливостей цільової аудиторії. Перед членами Конгресу США він згадував Рузвельта, у Бундестазі наводив порівняння з Берлінським повітряним мостом, а в британському парламенті цитував Шекспіра.

Але війна тривала, і з України все частіше надходила інформація про корупційні скандали, пов’язані з крадіжкою грошей, які Захід передавав для фінансової підтримки українського бюджету. І якщо прості громадяни особливо не вникали в деталі корупції в чужій країні, то політики чудово розуміли, що основними бенефіціарами розкрадань західної допомоги були люди з оточення Зеленського.

У 2023 році ефективність промов Зеленського знизилася настільки, що йому навіть відмовили в виступі в Конгресі США, а значна частина республіканців з лояльних до України перетворилася на головних противників надання їй допомоги.

>>> 55. У Зеленського з’явилася нова проблема – генерал Залужний

Зміст

Оприлюднено Категорії ua