До початку повномасштабного вторгнення електоральні перспективи Володимира Зеленського виглядали цілком обнадійливо. Незважаючи на те, що за три роки його керівництва українська економіка не демонструвала жодних ознак покращення, основний політичний суперник – Петро Порошенко – вже не представляв небезпеки на виборах. Телеканали дружніх до Зеленського олігархів ретельно слідкували за тим, щоб колишній президент з’являвся в ефірі якомога рідше. Не маючи доступу до широкої аудиторії, Порошенко не міг донести свої ідеї до більшості виборців і не міг позбутися низьких рейтингів довіри населення. Юлія Тимошенко на той час вже не вважалася серйозним конкурентом, а нове покоління політиків були, як правило, одинаками, які не мали за собою підтримки політичних партій чи впливових медіаресурсів. Все йшло до того, що наступні президентські вибори пройдуть за сценарієм 1999 року, коли чинному президенту Кучмі привели зручного для нього суперника – лідера комуністів Петра Симоненка. Але тепер його роль мав зіграти Порошенко.
Головну небезпеку для Зеленського представляв сценарій виборів, за яким опозиція згуртується навколо харизматичного політика з високим рейтингом довіри серед населення. У 2004 році таким кандидатом у президенти був колишній прем’єр-міністр Віктор Ющенко. Незважаючи на інформаційну блокаду та кампанію дискредитації на загальнонаціональних телеканалах, Ющенко майже відразу став головним фаворитом виборів. Завадити його перемозі не змогли навіть масові фальсифікації при підрахунку голосів.
Оскільки Порошенко так і не зміг позбутися низького рейтингу серед виборців, у опозиційному середовищі виник певний вакуум. Багато хто розумів, що, незважаючи на сильне бажання колишнього президента влаштувати реванш за поразку на виборах 2019 року, його шанси перемогти Зеленського примарні. Принаймні, в умовах, коли влада повністю контролює загальнонаціональні телеканали. Єдиний шанс повалити Зеленського – це повторення моделі виборів 2004 року. Але тут була одна проблема: опоненти президента не мали на лаві запасних харизматичного політика, який міг би стати новим Віктором Ющенко.
Теоретично, таким кандидатом міг стати зовсім нова людина з числа інтелігенції: вчений або письменник, який раніше не брав активної участі в політиці. Виборців цілком могла зацікавити така персона, враховуючи, що представники наукової і творчої інтелігенції останній раз брали активну участь в українській політиці наприкінці 80-х. На фоні недоречних жартів колишнього комедіанта та його постійних невдач, це могло створити вигідний контраст між діючим президентом і кандидатом від опозиції. І що найважливіше, людину з незаплямованою репутацією було б значно складніше дискредитувати в очах виборців.
Усе змінилося з початком повномасштабної війни. Українці миттєво зрозуміли, що лише військові можуть їх врятувати від російської окупації і, ймовірно, смерті. І оскільки надії всієї нації були спрямовані в бік військових, це одразу привернуло увагу до Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.
До війни 49-річний Залужний кілька разів з’являвся в ефірі новин і навіть взяв участь у одному з політичних ток-шоу. Але особливої популярності до 24 лютого 2022 року він не мав.
Як уже відомо, перед початком вторгення українська армія була критично неукомплектована. Їй не вистачало не тільки солдатів, але й снарядів. Тим не менш, навіть у такому невигідному становищі Збройні сили України під керівництвом Залужного змогли завдати поразки російській армії під Києвом і захистили прикордонний Харків від окупації.
Популярність Валерія Залужного значно зросла після успішного контрнаступу восени 2022 року, коли українська армія звільнила правобережну частину Херсонської області та значну частину Харківської області. Українці зрозуміли, що на чолі ЗСУ стоїть досвідчений командир, який здатен завдавати поразки одній з найбільших армій світу. Тоді ж стали помітні певні ревнощі до популярності Залужного і військових загалом з боку президента Зеленського.
Дуже цікаво було спостерігати за реакцією влади на цю популярність на прикладі звільнення Херсона 11 листопада 2022 року. Можна припустити, що Зеленському не дуже сподобалося, що місцеві жителі скандували на головній площі міста “ЗСУ” і всю славу отримали військові, а не президент. У той день радісні натовпи людей, які зі сльозами на очах дякували українським військовослужбовцям за звільнення свого міста від окупантів, показали телеканали всього світу. Але вже через кілька днів, 14 листопада, журналістів CNN, SkyNews і Hromadske, які зняли це відео з площі Свободи, позбавили акредитації. Формальною причиною стало порушення правил роботи в зоні бойових дій.
Зеленський приїхав у Херсон на наступний день після звільнення, 12 листопада. У щільному кільці охорони він також відвідав площу Свободи, але його ніхто радісно не зустрічав і, тим більше, не скандував його ім’я.
Високий рейтинг довіри Залужного почав турбувати Офіс президента, але вони нічого з цим не могли зробити. Оскільки війна продовжувалася, головнокомандувач виконував надзвичайно важливу роль у захисті країни. Крім того, після звільнення великих територій Херсонської та Харківської областей з’явилася надія на подальше просування української армії для вигнання окупантів з південної частини Запорізької області. На початку 2023 року в соціальних мережах і навіть у пресі відкрито передбачали успішний контрнаступ української армії. Треба лише трохи почекати. Зрозуміло, в такій ситуації Зеленський не міг звільнити популярного в народі Залужного.
Однак, літній контрнаступ ЗСУ не досяг успіху. З січня по квітень 2023 року українська армія вела затяжні бої в місті Бахмут, які забрали багато часу і ресурсів. Крім того, країни-союзники затягли передачу Україні сучасної бронетехніки, без якої Залужний не наважувався розпочинати контрнаступ.
Час йшов, і як виявилося, паралельно з боями за Бахмут російська армія змогла побудувати на півдні потужну ешелоновану оборону з великою кількістю мінних полів і викопаних укріплень. Існує версія, що план Залужного полягав у тому, щоб відвернути росіян широко рекламованим наступом у Запорізькій області, і завдати головний удар шляхом висадки великих сил на лівий берег Дніпра. Але росіяни запобігли і цьому варіанту подій. В ніч на 6 червня 2023 року окупанти підірвали Каховську ГЕС, і кілька мільйонів тонн води хлинули вниз по течії, затоплюючи низовий лівий берег. В результаті цього жахливого злочину загинули сотні мирних жителів і десятки тисяч тварин, але мета була досягнута. Окупанти убезпечили свій берег від раптового десанту української армії. Після цього основні бойові дії велися виключно в Запорізькій області, де у росіян була побудована ефективна лінія оборони. Прорвати її так і не вдалося.
Неуспіх з літнім контрнаступом не підірвав популярність Залужного серед українців, але в очах Зеленського він вже не виглядав незамінним. Крім того, президент знайшов для себе фаворита: командувача Сухопутних військ ЗСУ Олександра Сирського. До осені 2023 року склалася ситуація, за якої українська армія вже не підпорядковувалася одному лише Залужному. Сирський, який відповідав за ділянку фронту в Донецькій та Харківській областях, міг отримувати накази безпосередньо від Зеленського, оминаючи Головнокомандувача ЗСУ. Крім того, у президента з’явився ще один фаворит – керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. Він також підпорядковувався тільки Зеленському і мав у своєму розпорядженні значні військові ресурси.
В Офісі президента дуже роздратовано реагували на будь-яку появу Валерія Залужного в медіапросторі. Його майже не показували на “Єдиному телемарафоні”. Ходили навіть чутки, що Залужному заборонили давати інтерв’ю українським ЗМІ. Чи це правда чи ні, ніхто не знає, але Головнокомандувач ЗСУ справді після початку війни майже не давав інтерв’ю українським журналістам. Хоча, наприклад, Буданов практично щотижня коментував найрізноманітніші події, як місцевій, так і іноземній пресі.
Восени 2023 року відносини між Зеленським і Залужним значно погіршилися, після того як командувач української армії заявив в інтерв’ю The Economist, що війна з Росією зашла в глухий кут і стає позиційною. За словами Залужного, на нинішньому етапі не варто розраховувати на стрімкий прорив фронту. Майбутній успіх залежить від того, хто отримає технологічну перевагу над противником.
Зеленському дуже не сподобався тон цього інтерв’ю. У команді президента склалася традиція повідомляти народу тільки хорошу інформацію про перспективи війни. Через три дні після публікації інтерв’ю заступник голови Офісу президента Ігор Жовква заявив, що військовим не потрібно коментувати для широкої публіки те, що відбувається на фронті. Потім висловився і сам Зеленський. 4 листопада 2023 року на спільній прес-конференції з головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляен президент України сказав, що він не вважає ситуацію на фронті “патовою”, як висловився Залужний. Це був перший випадок публічних розбіжностей між Головнокомандувачем ЗСУ і Зеленським.
Після прес-конференції президента, хтось, очевидно, отримав команду почати дискредитацію Валерія Залужного в пресі та соціальних мережах. Вже 6 листопада на сайті розслідувань “Бастіон” з’явилася стаття про те, що Головнокомандувач ЗСУ в такий складний для країни час чомусь знаходить час для написання наукової дисертації. І що найстрашніше, робить це в Одеській юридичній академії, яку очолює колишній соратник втікача президента Януковича Сергій Ківалов.
Далі естафету підхопила депутатка від “Слуги народу” з досить скандальною репутацією Мар’яна Безугла. Протягом кількох місяців, аж до звільнення Залужного, вона публікувала в своєму Фейсбуці грубі пости, у яких писала про професійну непридатність головнокомандувача і навіть натякала на його захоплення алкоголем.
Оскільки всім було зрозуміло, що все йде до звільнення Залужного, у парламенті почала поширюватися інформація про те, що за командою Офісу президента правоохоронні органи можуть розпочати розслідування про “здачу Херсона”. І Валерія Залужного можуть у цьому звинуватити, разом з іншими представниками військового командування.
Піднімати питання про те, “хто пустив росіян на південь”, було б дуже ризиковано для Зеленського, навіть з урахуванням того, що йому необхідно було якось знизити високий рейтинг Залужного. Факти свідчать, що саме на президенті лежить велика частина вини за те, що армія виявилася не готова до вторгнення. Тому в команді Зеленського вирішили не виносити сміття з хати.
29 січня 2024 року одразу два джерела заявили про те, що Залужному пропонують добровільно піти у відставку. Натомість Головнокомандувачу ЗСУ запропонували стати послом України у Великій Британії або перейти на посаду заступника голови Ради національної безпеки і оборони. Обидві посади були підібрані спеціально, щоб поховати будь-які політичні амбіції Залужного.
В ідеалі Зеленський хотів уникнути ситуації, при якій його могли звинуватити в звільненні популярного генерала. Саме тому в Офісі президента наполягали, щоб Залужний сам написав заяву про звільнення. Але він відмовився від обох посад і також не захотів добровільно подавати у відставку.
Цікаво, що раніше отримати посаду посла в Лондоні дуже бажали Іван Баканов і Олексій Резніков, кожен після своєї відставки. Але в британському МЗС обидві ці кандидатури якось не викликали ентузіазму.
Після відмови Залужного писати заяву про звільнення, Зеленський взяв паузу. Офіційно про звільнення Головнокомандувача ЗСУ оголосили через тиждень, без скандалу, з подякою за проявлену роботу і нагородженням орденом Героя України.
Інсайдери з Офісу президента повідомили, що при виборі нового командувача армією Зеленський схилявся до кандидатур Буданова або Сирського. Тут багатьох бентежив той факт, що глава української розвідки Кирило Буданов раніше не мав досвіду керівництва військовими підрозділами. Колись він був командиром групи спецназу, яка у 2016 році здійснила сміливий рейд на територію окупованого Криму. Потім Буданов перейшов на роботу в Головне управління розвідки Міноборони. А після “вагнергейту” та скандального звільнення Василя Бурби став очільником цього відомства.
Врешті-решт здоровий глузд переміг і Зеленський вирішив не випробовувати долю. Новим Головнокомандувачем ЗСУ став більш досвідчений Олександр Сирський, заступник Залужного та командувач Сухопутних військ.
16 лютого 2024 року в The Washington Post вийшла стаття про те, як Кремль кілька місяців проводив в Україні кампанію дезінформації, націлену на розкол між політичним і військовим керівництвом. Суть статті зводилася до того, що протягом 2023 року російські пропагандисти та “фабрики тролів” створювали тисячі постів і відео в соціальних мережах, частина з яких просувала тему військового перевороту в Україні, який нібито готував Залужний проти Зеленського.
Дійсно, така кампанія з розповсюдження дезінформації проводилася, і, в певній мірі, вона досягла своєї мети. Знаючи параноїдальний страх Зеленського перед можливістю нової революції, Кремль через підконтрольні йому структури всіляко підживлював ці страхи. Те, що разом із Залужним були звільнені практично всі члени його команди, більшість з яких досвідчені генерали, говорить про те, що рішення президента значною мірою було викликано не професійними потребами, а особистими причинами: небажанням мати у військовому керівництві людей, лояльних до Залужного.
Якщо відкинути конспірологічні теорії, які стверджують, що Зеленський позбавився від Залужного, щоб той не заважав йому домовитися з Путіним про перемир’я, то це рішення президента виникло з наступних причин:
• 60% − бажання позбутися можливого конкурента на майбутніх виборах президента;
• 20% − страх перед можливим військовим переворотом навесні 2024 року, після формального закінчення 5-річного терміну президентських повноважень Зеленського;
• 10% − незадоволенням за провал літнього контрнаступу ЗСУ;
• 10% − бажанням поставити на чолі армії людину, з якою президенту буде зручніше працювати.
Варто зауважити, що російська кампанія дезінформації була спрямована не на зниження рейтингу Зеленського, а на звільнення Головнокомандувача ЗСУ. Залужний набагато небезпечніший для Кремля, ніж діючий президент. Володимир Зеленський — це людина, яка всі своє свідоме життя демонструвала повну байдужість та навіть зневагу до національного відродження України. Випадкова людина, яка за волею обставин опинилася в складній ситуації.
Іншими словами, Путіна набагато більше лякало те, що на робочому столі Залужного стояв бюст Степана Бандери. Росії не потрібен новий Порошенко, який буде послідовно розвивати Україну з урахуванням її національних інтересів. Росії набагато більш вигідно мати в Києві популіста, який своєю некомпетентністю та корупцією остаточно знищить країну.
Через місяць після звільнення Залужного з’явилася інформація, що він таки погодився на посаду посла у Великій Британії. Потім була досить довга пауза. Офіційно колишнього Головнокомандувача ЗСУ було призначено послом у Лондоні лише 9 травня 2024 року. Після чергових двох місяців відсутності новин, 5 липня 2024 року, Залужний виїхав на нове місце роботи. За півроку, з дня свого звільнення, він не дав жодного інтерв’ю журналістам, що відразу породило конспірологічні теорії про те, що Залужному заборонили спілкуватися зі ЗМІ чи те, що він перебуває під домашнім арештом.
Щоправда, деякі уривки інформації з боку колишнього головкома все ж таки просочилися в соцмережі. 2 травня 2024 року відомий політичний блогер Карл Волох написав, що йому вдалося поговорити із Залужним. На запитання, чи розглядає він можливість участі в президентських виборах після закінчення військового стану, генерал відповів, що не виключає такої можливості.
Також Залужний прокоментував можливість свого кримінального переслідування з боку Офісу президента, “за саботаж підготовки до вторгнення”. За його словами, юридично він готовий захищатись. “По “бєспредєлу” мене закрити можуть, але цим я ризикнути готовий”.