Сценарій захоплення України полягав у тому, що це мала бути спецоперація, подібна до придушення “празької весни” в 1968 році. Про це свідчать військові плани російської армії, які через кілька тижнів після початку війни разом з полоненими солдатами потрапили до рук українських військових.
21 лютого 2022 року, за три дні до вторгнення, командування 34-ї окремої мотострілецької бригади російської армії, яка мала наступати з Криму, ознайомило особовий склад підрозділу з планом на “виконання спеціальних (бойових) завдань на території іноземних держав”. Згідно з цим документом, росіяни планували вже через п’ять днів захопити Миколаїв і висадити десант під Одесою. На дев’ятий день вони мали захопити Білгород-Дністровський і вийти на кордон з Румунією. А вранці 11-го дня війни дістатися до кордону з Молдовою та виставити там свої пости. Зрозуміло, що цей план не передбачав жодних тривалих боїв з українською армією.
Подібний план “бліцкригу” існував і для київського напрямку. За словами першого заступника міністра оборони України генерал-лейтенанта Олександра Павлюка, росіяни планували захопити Київ за три-п’ять днів. Вони збирались використати сили спеціальних операцій і повітряні десанти для захоплення аеродромів Гостомель та Васильків біля Києва. Паралельно противник планував за допомогою ракетних і авіаційних ударів знищити ППО навколо столиці, пункти управління військових частин Збройних Сил України, Національної гвардії та об’єкти критичної інфраструктури.
Після захоплення аеропортів на їхніх злітно-посадкових смугах у режимі нон-стоп мали висаджуватися додаткові сили на військово-транспортних літаках. Далі російська армія планувала захопити урядовий квартал у центрі Києва, ліквідувати або заарештувати керівництво країни та встановити в Україні маріонетковий проросійський режим. Тріумфом Путіна мав стати військовий парад російської армії на головній вулиці української столиці − Хрещатику.
Ймовірно, Кремль планував повернути до влади в Україні колишнього президента Януковича та оголосити недійсними всі законодавчі акти, прийняті Верховною Радою після його втечі 20 лютого 2014 року. Тут неоціненну допомогу окупантам мав надати Окружний адміністративний суд Києва, який за кілька тижнів до початку війни раптово прийняв до розгляду позов Януковича про незаконність позбавлення його посади. Цілком очевидно, що суд мав створити легітимну базу для відновлення влади біглого президента.
Далі Янукович мав підписати кілька договорів з Росією: про визнання російського суверенітету над Кримом та Донбасом, і про військовий і політичний союз між Україною та Росією. Цілком можливо, крім того, у Путіна були додаткові умови, про які ми не знаємо. Ну і, нарешті, через кілька тижнів або місяців Янукович мав подати у відставку та передати владу Віктору Медведчуку. За цей час старий склад Верховної Ради мав призначити Медведчука своїм спікером. Згідно з українською Конституцією, спікер парламенту стає виконуючим обов’язки президента у випадку його відставки або смерті.
Подальші плани Путіна і Медведчука нам не відомі. Скоріше за все, вони планували повну інтеграцію України до складу Росії за зразком об’єднання Східної та Західної Німеччини. Для західноукраїнських областей готувався окремий сценарій.
Очевидно, також існував план Б, якщо українська армія продовжить опір і після падіння Києва почне відступати на Захід України. Хоча ми не знаємо цього плану, є неофіційна інформація, що лінія фронту мала зупинитися на адміністративних кордонах західноукраїнських областей. Це пояснюється двома причинами. По-перше, Путіна нібито лякала перспектива багатьох років боротьби з новим “бандерівським” підпіллям, як це відбувалося при Сталіні у 1940-х і 50-х роках. По-друге, населення Західної України, що має набагато менше культурних зв’язків з росіянами, завадило б швидшій русифікації всього іншого населення.
Ймовірно, Західна Україна мала стати російським протекторатом на кшталт “режиму Віші” у Франції. Але ось хто мав би взяти на себе роль маршала Петена, залишається загадкою.
Є вагомі підстави вважати, що в разі захоплення України для українців готувалася повна асиміляція серед росіян. Соціально активних громадян, помічених у проукраїнській діяльності, чекав, як мінімум, арешт. Реалізацію цього сценарію ми могли спостерігати на окупованих територіях Півдня та Сходу України. Перше, що починали росіяни в захоплених містах і селах, це був пошук і затримання громадян, які мали проукраїнську позицію. Потім, через кілька тижнів, зі шкільних і міських бібліотек вилучали українські книги, у тому числі художню літературу. Процес шкільної освіти переводився на російську мову та російські підручники.
На відміну від радянських лідерів, які гарантували українцям мінімальні національні права, Путін неодноразово заявляв, що ця ідея Леніна помилкова. Нинішній президент Росії давно живе в імперському маренні, в якому українців як окремої нації просто не існує. Тому абсолютно зрозуміло, що знищення українських книг та україномовної освіти логічно вписується в цю теорію, адже наявність літератури на власній мові — це одна з ознак нації.