Якщо не враховувати прихильників радикально лівих ідей, таких як Наталія Вітренко, то до Зеленського в українській політиці було тільки два відомих популісти: Леонід Черновецький і Олег Ляшко. Додавати до цього списку Юлію Тимошенко, мабуть, не варто. Вона справді використовувала деякі елементи лівого популізму, обіцяючи, наприклад, забезпечити все населення, незалежно від рівня доходів, дешевим газом. Але в іншому Тимошенко була цілком адекватною і навіть поміркованою. Роки, коли вона керувала українським урядом, не можна вважати провальними. Скоріше, навпаки: економічні показники були досить стабільні.
На відміну від Юлії Тимошенко, лідера Радикальної партії Олега Ляшка можна сміливо назвати справжнім, класичним популістом. Його риторика містила цілий букет різноманітних обіцянок, не підкріплених жодним економічним обґрунтуванням. Ляшко обіцяв “повернути корову в кожен дім”, підвищити пенсії та одночасно знизити ціни на газ, відновити для України статус ядерної держави і піти в монастир у разі невиконання всіх пунктів передвиборчої програми партії.
Однак, Олег Ляшко і Володимир Зеленський мало схожі один на одного. Популізм Ляшка спрямований переважно на сільську аудиторію, тому його риторика звучала трохи грубо. Але він часто використовував смішні експромти, які привертали увагу публіки. Зеленський перед аудиторією працював трохи інакше, за ретельно підготовленим сценарієм, розрахованим на широкі маси виборців. Несподівані експромти в його мові якщо і звучали, то виглядало це вкрай безглуздо.
Найбільш близьким до Зеленського можна назвати колишнього київського мера Леоніда Черновецького — досвідченого популіста та героя численних жартів. Незважаючи на те, що над Черновецьким сміялися мільйони українців, це не завадило йому двічі перемагати на виборах мера Києва. Як і Зеленський, всеукраїнську популярність Черновецький здобув завдяки телебаченню. Протягом кількох місяців перед виборами мера Києва у 2006 році він регулярно з’являвся в якості гостя на різних політичних ток-шоу. Наполовину росіянин, наполовину єврей, Черновецький позиціонував себе як благочестивий християнин-євангеліст, досвідчений банкір, благодійник і захисник обділених. Свої виступи на телебаченні Леонід Черновецький завжди закінчував закликом до глядачів подзвонити своїм мамам, “адже ви давно з ними не розмовляли, напевно, а вони за вами сумують”.
Крім духовної їжі потенційним виборцям пропонували і матеріальні блага. Як мінімум, за два роки до виборів команда Черновецького почала регулярно роздавати десяткам тисяч київських пенсіонерів невеликі продуктові набори вартістю 5-10 доларів. В той час українське законодавство не забороняло політикам “годувати” свій електорат.
Як і всі популісти, перед виборами Черновецький запропонував киянам широкий спектр обіцянок, які обов’язково втіляться в життя після його перемоги. Він обіцяв не підвищувати плату за проїзд у громадському транспорті та комунальні тарифи, виконати якісний ремонт майже всіх 10400 столичних багатоквартирних будинків, завершити до 2010 року будівництво мосту до віддаленого району Троєщина та подвоїти доходи міського бюджету. Звичайно, нічого з переліченого так і не виконали.
Щоправда, дещо інше Черновецький все ж таки не забув зробити. За час його керівництва Києвом місто втратило чималу кількість земельних ділянок, які спочатку майже безоплатно були передані підставним особам, а потім опинилися під контролем компаній зятя Черновецького — В’ячеслава Супруненка.
Супруненко отримав контроль і за найціннішими активами муніципального будівельного холдингу “Київміськбуд”. Ця афера була настільки масштабною, що в 2011 році оточення нового президента Віктора Януковича змусило Супруненка і Черновецького негайно повернути вкрадені активи.
З приходом до влади Януковича політична кар’єра Черновецького почала тьмяніти. У нього зникло бажання з’являтися в ефірі ток-шоу і він більше не радив глядачам “подзвонити мамі”. Київ завжди вважався серед політиків дуже цінним активом, тому не дивно, що Янукович майже одразу захотів поставити на чолі столиці свою людину. І оскільки всі давно вважали Черновецького одним з найбільших корупціонерів країни, йому зробили пропозицію, від якої він не зміг відмовитися. У липні 2010 року київський мер виїхав з країни на відпочинок і чомусь не захотів повертатись.
Партія регіонів завжди мала низьку популярність у Києві, тому у них було мало шансів виграти вибори мера. З цієї причини після втечі Черновецького команда Януковича вирішила поставити вибори на паузу. Указом президента столицю “тимчасово” очолив малопримітний Олександр Попов − член Партії регіонів, колишній мер невеликого міста Комсомольськ (сучасна назва − Горішні Плавні). Виконуючим обов’язки мера Києва Попов був майже три роки до початку другого Майдану.
Що стосується подальшої долі Черновецького, то після кількох місяців відпочинку за кордоном він опинився у Тбілісі, де прийняв грузинське громадянство і поступово почав займатися місцевою політикою. Сподіваючись повторити свій успіх, Черновецький навіть зареєстрував політичну партію “Щаслива Грузія”. Втім, особливої популярності серед виборців вона не здобула.
У 2018 році через побоювання, що грузинська влада видасть його Україні, Леонід Черновецький залишив Тбілісі. За останніми даними, колишній київський мер живе в Тель-Авіві та в соцмережах активно коментує українську політику. Його син Степан контролює один з найбільших у Східній Європі стрімінгових сервісів MEGOGO. Незважаючи на кілька кримінальних справ, сім’ї Черновецьких все ще належить багато активів в Україні.
Слід додати, що у березні 2022 року, після початку повномасштабної війни, Леонід Черновецький фактично виступив на боці Росії. У своєму Facebook він написав, що Росія бомбить виключно військові об’єкти лише для того, щоб українські військові не стали “захоплювати Луганськ і Донецьк”. Однак через кілька тижнів, після різанини в Бучі та загибелі тисяч мирних жителів у Маріуполі, Черновецький перестав писати про війну і перекваліфікувався в релігійного експерта.